Перфекціонізм часто сприймається як чеснота. Він є однією з найпоширеніших відповідей на запитання “Яка у вас слабкість?” під час співбесіди на роботу, дозволяючи перетворити мінус у своєрідний скромний комплімент на свою адресу. Для багатьох це прагнення до досконалості або невтомна праця для досягнення найвищого рівня.
Однак що відбувається, коли високі (а іноді й безкомпромісні) вимоги до себе стають тими обмеженнями, які гальмують особистий розвиток? «Я розумію, що ідеал недосяжний, але все одно постійно за ним женуся», — відверто каже 25-річна Асван. Навіть у робочому середовищі вона відчуває тиск: «Я знаю, що можу припуститися помилки і не втратити роботу, але постійно відчуваю, ніби один неправильний крок — і мене звільнять».
Це тривога, спільна для багатьох перфекціоністів, зазначає психолог здоров’я доктор Сула Вінгасен. У своєму виступі на подкасті BBC Sounds «Complex» вона пояснює: «Низька самооцінка часто супроводжує перфекціонізм, оскільки існує постійний страх провалу». Цей страх нерідко призводить до прокрастинації. Асван пригадує свій досвід із водійським іспитом: «Я так переймалася, щоб скласти його з першої спроби, що після невдачі лише на кілька балів не наважилася повторити. І з тих пір минуло майже чотири роки».
Перфекціонізм може бути закладений у характері, але не меншу роль відіграють дитячі переживання, шкільне середовище та батьківські очікування, які формують уявлення про те, що означає “досить добре”.
Як розірвати це замкнене коло
Хоча перфекціонізм не є клінічним діагнозом, його наслідки надзвичайно відчутні — від тривоги й втоми до фізичних симптомів, спричинених стресом, зокрема ослабленого імунітету. Фахівці переконані: цей цикл можна перервати. Доктор Вінгасен радить почати з того, що в психології називається поведінковим експериментом.
Його суть полягає у наступному:
- Визначити, що ви вважаєте станеться, якщо результат буде не ідеальним.
- Записати свої прогнози.
- На практиці перевірити ці передбачення.
Було чи справді так погано, як ви очікували? Які позитивні сторони принесла ця нова стратегія? Наприклад, можливо, вам вдалося лягти спати о 22:00 замість 1:00, і ви прокинулися більш бадьорими.
26-річна Дейна, яка вважає себе «колишньою перфекціоністкою», із полегшенням говорить про те, що залишила цю рису в минулому. Раніше вона жертвувала власним благополуччям заради бездоганних результатів — і не хоче повторювати цей досвід.
«Я вела щоденник, щоб краще розуміти свої звички, читала книги з самодопомоги», — розповідає Дейна. — «Довелося навчитися складним шляхом формувати механізми подолання й не жертвувати всім заради перфекціонізму, який, як я вважала, є благородною рисою.»
Іноді її суворий внутрішній критик брав гору, і у підсумку шлях перфекціонізму завершувався емоційним вигоранням. Оглядаючись назад, Дейна згадує періоди хронічної тривоги й стресу.
«Зараз я задоволена тим, що просто намагаюся робити все якнайкраще і приймаю: не завжди можу отримати бажаний результат, але той, що отримую, цілком достатній, і я з цим у мирі.»
Не весь перфекціонізм є шкідливим. Існує форма, що називається перфекціоністським прагненням, яка полягає у постановці амбітних особистих цілей. Якщо такі цілі можна адаптувати відповідно до змінних обставин, це зазвичай зменшує стрес і забезпечує більш позитивні результати. Прикладом може слугувати спортсмен, що ставить перед собою складні завдання, але зменшує тренувальне навантаження під час травми.
Та й ця модель має свої межі. Дослідження, опубліковане у липні 2025 року Британським психологічним товариством, показало, що прагнення до надмірно високих цілей часто призводить до довгих робочих годин з мінімальними покращеннями у результатах.
Подолання перфекціоністських тенденцій може бути неприємним процесом, застерігає доктор Вінгасен, — але цей дискомфорт є невід’ємною частиною змін.
«Це не сигнал, що варто зупинитися, — це сигнал, що варто продовжувати», — підсумовує вона.
