Пропущені прийоми їжі та недостатня кількість калорій швидко дали про себе знати, коли Кілданн повернулася до організованого регбі. Вона отримала стресовий перелом у коліні. За словами самої спортсменки, це сталося, імовірно, через відсутність достатньої м’язової маси, яка могла б витримати навантаження від бігу та високої інтенсивності тренувань.
Під час занять у тренажерному залі, намагаючись піднімати вагу, у неї виникали неконтрольовані тремтіння в кінцівках. Кілданн пояснює це повною відсутністю енергії, яка потрібна для підтримки фізичної активності.
При переході від регбі сімок до п’ятнадцяток виявилися проблеми з нестачею сили та впевненості у фізичних контактах. Спортсменка розповідає, що:
– кожного разу після дотику до м’яча його відривали у неї, або вона зазнавала серйозних зіткнень;
– вона не могла ефективно здійснювати захисні дії через брак самовпевненості;
– щоб почуватися трохи сильнішою, почала одягати плечові накладки.
Водночас питання про те, чи дійсно додатковий захист ефективніший за інші методи, залишалося відкритим.
На той час Кілданн вже виступала за клуб «Харлеквінс», а під час фізіотерапевтичної сесії у попередньому клубі «Васпс» її оглядала Емілі Росс. Вона не тільки оцінила фізичний стан спортсменки, а і цікавилася її загальним самопочуттям.
Спортсменка зізналася, що розплакалася, бо відчула, ніби нарешті хтось помітив її проблему. Вона усвідомлювала, що має складнощі, але досі не намагалася їх подолати. Проговорити проблему вголос означало взяти відповідальність:
– якщо сама вона не зупинилася б заради себе, то зробила це через те, що пообіцяла не хвилювати людей, які про неї дбають;
– відтоді між нею та Емілі зав’язалася відверта розмова, і Росс стала справжньою підтримкою.
На початку 2025 року Кілданн встановили діагноз СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) — нейророзвитковий розлад, що супроводжується гіперактивністю, підвищеною концентрацією уваги на певних завданнях і імпульсивністю. Вона пояснює, що через цей стан її відволікає і вона часто не може належним чином пріоритезувати прийоми їжі.
Однак завдяки зміні підходу до харчування як до джерела енергії для спорту та впровадженню кількох заходів вдалося покращити ситуацію:
1. Харчування без відволікаючих факторів.
2. Повідомлення командних дієтологів про необхідність підвищеної уваги до її раціону.
Завдяки цьому Кілданн вдалося триматися на належному рівні. Вона підкреслює, що цей процес є безперервним. Вона не має негативних стосунків із їжею, однак постійно контролює цю сферу, оскільки певні нездорові звички все ще присутні.
Проблеми із самооцінкою та їжею не залишаються унікальними для Кілданн у жіночому регбі. Так, Ілона Махер, центрфорвард збірної США та відома особистість у соціальних мережах, у серпні зауважила в інтерв’ю BBC, що її боротьба зі ставленням до їжі триває без упину. Її баланс полягає між тиском соціальних стандартів та емоційним комфортом, який їжа приносить.
Також Сара Берн, яка минулого сезону виступала за «Бристоль Берс» разом із Махер і є товаришкою Кілданн у збірній Англії, неодноразово відкрито розповідала про свої труднощі із самооцінкою, особливо у підлітковому віці.
Це просто жахливо, як спорт може впливати на психіку. Еллі Кілданн справді продемонструвала, як важливо говорити про свої проблеми. З іншого боку, так добре, що вона знайшла підтримку в особі Емілі Росс. Потрібно говорити про розлади харчування та самооцінку, бо це далеко не тільки спортивна проблема! 💔
Це дуже важливо, що Еллі Кілданн відкривається про свої проблеми. Згадаю свою знайому, яка також займалася спортом. Вона завжди дуже переживала, якщо не вписувалася в ідеали і навіть відмовлялася від їжі на змаганнях. В результаті, як і Кілданн, постраждала фізично та психологічно. Важливо, щоб спортсмени мали підтримку і могли вільно говорити про свої труднощі, щоби не було мовчазного болю.