Ваша власна собака, яка спокійно зручно розташовується на дивані й ласує сирними ласощами, здається дуже далекою від диких предків-хижаків. Однак масштабне нове дослідження вказує на те, що трансформація фізичних ознак від вовка до домашнього улюбленця почалася ще в середньому кам’яному віці – значно раніше, ніж вважалося раніше.
Доктор Елловен Евін з Університету Монпельє, провідна дослідниця проекту, зазначає: «Коли бачиш чихуахуа, розумієш, що це вовк, який так довго жив поруч із людиною, що зазнав численних змін». Вона та її колеги встановили, що ті зміни, які зазвичай асоціюють із вікторіанською епохою та селекційним розведенням, розпочалися більш ніж 10 000 років тому.
У публікації в журналі Science міжнародна команда вчених зосередила увагу на дослідженні доісторичних черепів канід, досліджуючи та скануючи протягом понад десяти років понад 600 черепів, що охоплюють приблизно 50 тисяч років еволюції собак і вовків.
Вони створили цифрові 3D-моделі кожного черепа для порівняння окремих рис між стародавніми і сучасними собаками та їхніми дикими родичами. Аналіз показав, що близько 11 000 років тому, одразу після останнього льодовикового періоду, форма черепа собак почала змінюватися. Хоча серед них все ще траплялись стрункі, вовкоподібні тварини, з’явились також особини з більш короткими мордами та ширшими, міцнішими головами.
Доктор Карлі Амін з Університету Ексетера, співкерівник проекту, повідомила BBC News:
– Майже половина різноманітності, яку ми бачимо сьогодні серед порід собак, вже існувала в собачих популяціях середнього кам’яного віку.
– Ці дані суперечать уявленням про те, що вікторіанські часи і клуби розведення були визначальними у розвитку різноманіття форм собак.
### Доместикація: давня загадка
Собаки були першими тваринами, яких люди приручили. Існують докази того, що люди й каніди співіснували у тісному контакті щонайменше 30 000 років. Однак місце і причина цього давнього партнерства залишаються загадкою.
Новітнє дослідження запропонувало одні з перших фізичних підтверджень розвитку собак у широкий спектр домашніх улюбленців, компаньйонів і робочих тварин, якими ми їх знаємо сьогодні. Отримані цифрові скани черепів нададуть науковцям змогу відповісти на додаткові питання про еволюційні чинники, що керують процесом доместикації.
Існують припущення, що людина й вовки зійшлися майже випадково, коли вовки почали оселятись на околицях мисливсько-збиральницьких спільнот задля пошуку їжі.
– Тихіші, менш агресивні вовки отримували більше можливостей для харчування.
– Люди поступово звикали до вовків як до «прибиральників» решток тварин і тих, хто попереджав про наближення хижаків.
Причини зміни зовнішності собак можуть бути комплексними:
– Можлива перевага предків для більш «коробчастих» голів та миловидних, коротких мордочок.
– Взаємодія із людиною.
– Адаптація до різних середовищ існування.
– Зміна дієти.
Як підкреслює доктор Амін, «важко виокремити, який із цих чинників є домінуючим».
Протягом десятків тисяч років історія людини і собак тісно перепліталася. Інше дослідження, опубліковане в тому ж номері журналу Science, проводить група китайських науковців, які аналізували стародавню ДНК собак, що жили від 9700 до 870 років тому в різних регіонах Сибіру, Центральноєвразійської степи та північно-західного Китаю.
Висновок цих вчених: поширення домашніх собак узгоджується з міграційними потоками людей – мисливців-збирачів, фермерів та скотарів. Таким чином, собаки рухались пліч-о-пліч з людьми та були органічною частиною суспільств тисячоліттями.
Хоч мій власний впертий і непокірний тер’єр не надає очевидних переваг, які приносили першодоместиковані вовки, з огляду на дослідження легко зрозуміти, чому, коли собака з’явилася поруч за кількома залишками їжі, дороги назад вже не було.
