Житловий будинок на вул. Глібова, 15 у Львові: відомі мешканці та збережені пам’ятки – фото, відео

На фасаді будинку містяться меморіальні таблиці, які інформують про його відомих мешканців.

Безліч львівських кам’яниць зберігають у своїх стінах вагомий історичний та естетичний спадок. Серед них – будинок № 15 на вулиці Глібова, який є прикладом чиншової кам’яниці кінця XIX століття в стилі історизму. Ця будівля вирізняється не лише цікавим інтер’єром, а й визначними постатями, які жили тут. Під стриманим фасадом містяться витончені розписи, різьблені деталі, а також історії видатних особистостей, які складали інтелектуальне середовище Львова. Серед мешканців були як архітектор, що спорудив будинок, так і професори, співзасновник Пласту та знані композитори. Розповідь про минуле будівлі представлено на сайті Центру міської історії.

Триповерховий будинок звели у 1890 році для архітектора Юліуша Цибульського. Сам зодчий проживав у ньому, здаючи квартири в оренду. Кам’яниця розташована на схилі, оздоблена неоренесансним декором. Поряд колись знаходилась дерев’яна альтанка, що слугувала верандою або терасою, окрема стайня, яку пізніше переділили у житлову будівлю, а також фонтан у саду.

Ділянка знаходиться на височині, оточена деревами та джерелами, що з давніх часів вважалося ознакою здорового місця для проживання. У XIV столітті на цій території розташовувалися маєтки львівської патриції. Навпроти кам’яниці — відома вілла «Палатин».

Раніше вулиця Глібова мала інші назви: спочатку Гончарська бічна, згодом – Голубина. Тоді вілли розташовувалися далеко одна від одної, оточені садами та городами. Сьогодні з того часу збереглася лише одна будівля — № 17.

Однак уже наприкінці 1880-х вулиця Глібова зазнала змін: тут почали зводити три- та чотириповерхові будівлі. Її забудовував архітектор Юліан Цибульський, який придбав ділянки на непарній стороні вулиці, а також будинок № 10, після чого спорудив ряд чиншових кам’яниць. Сам мешкав у цьому районі та особисто контролював процес будівництва.

У будинку № 15 проїзд прикрашений необароковим декором із барельєфами у рамкових нішах. Проїзд завершується дерев’яною брамою з художнім вітражним заскленням. Дверні полотна декоровані фігурними стовпчиками з гірляндами, орнаментом і кованими решітками. Також добре збережена первісна поліхромія стель та сходової клітки, на яких зображено арабески та гротески з дельфінами, маскаронами й драконами. Домінують червоний, зелений та синій кольори на світлому фоні. На плафонах верхніх поверхів переважають геометричні та рослинні орнаменти.

Стилістика будинку у французькому неоренесансі перегукується з палацом Потоцьких, який модернізував Цибульський. Характерними є високі мансардні дахи та рустування. Вікна другого поверху оздоблені ліпниною у вигляді картушів та гірлянд. Балкони мають коване огородження і кронштейни зі штучного каменю. Вежа увінчана черепичним дахом із флюгером на шпилі.

Фотографія – Ярослав Тимчишин, Центр міської історії.

Будівля була багатоквартирною, але розрахована на одну квартиру на кожному поверсі. Квартири відзначалися просторами, придатними для власників із прислугою. Проте в радянський період житло було ущільнено. Історикиня архітектури Тетяна Казанцева зазначає, що за словами однієї з давніх мешканок, будинок призначався для професорів, однак їх вселили у велику тісноту. Ба більше, у другій кімнаті на другому поверсі навіть розміщували експонати музею зоології.

Автор проєкту будинку представив його на будівельній виставці 1892 року, але вже у 1896 році Юліан Цибульський прийняв рішення продати кам’яницю. Після двох нетривалих власників новою господаркою будинку у 1910 році стала Леонтія (Леонтина) Студинська — донька композитора Анатоля Вахнянина та дружина літературознавця Кирила Студинського.

Фотографія – Ярослав Тимчишин, Центр міської історії.

Другий поверх цілком займала дев’ятикімнатна квартира, ймовірно, належала самому архітектору та власнику Юліану Цибульському. За припущеннями, саме тут пізніше проживав Анатоль Вахнянин із родиною, а пізніше його дочка Леонтина. У помешканні збереглися автентичні розписи й печі. Стіни прикрашені різьбленими дерев’яними панелями та кесонною стелею, розписаною орнаментами, а також розкішним латунним світильником.

Після Першої світової війни між магістратом і власницею будинку виник конфлікт щодо підключення кам’яниці до міської каналізації. Суперечка тривала понад двадцять років – аж до 1937 року. Студинська зверталася до Найвищого адміністративного трибуналу із скаргами на вимоги магістрату виконати дороговартісні роботи. Цікавим є те, що кореспонденція Студинської з міською владою велася виключно українською мовою, а підтвердження її прав власності також було оформлено українською, що підкреслює історик архітектури Тетяна Казанцева.

Відеоогляд однієї з квартир у будинку за адресою вул. Глібова, 15.

Протягом часу у цій будівлі проживали багато знаних львів’ян, серед яких:

1. Архітектор Юліан Цибульський (1896–1904);

2. Віцепрезидент львівського апеляційного суду Ян Дилевський;

3. У 1902 році — професор водного будівництва та ректор Львівської політехніки Ян Лопушанський;

4. У 1910 році — шкільний інспектор і державний радник Болеслав Адам Барановський;

5. З 1910 року — Леонтина Студинська, донька Анатоля Вахнянина і дружина вченого Кирила Студинського;

6. Між 1908 та 1944 роками — доктор, професор, співзасновник організації «Пласт» Олександр Тисовський;

7. У період 1943–1983 років — український композитор, народний артист України Анатолій Кос-Анатольський.

У 2023 році у будинку відновили модринові двері з вітражами. Фахівці провели реставраційні роботи, відновивши втрачені дерев’яні елементи, встановили нові ручки та відновили вітражне засклення, що додає будівлі її історичного шарму.

Автор матеріалу

Анастасія Павлова

Журналістка

Журналістка Omega.lviv.ua. Висвітлює новини областей Західної України — Волині, Рівненщини, Тернопільщини, Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Стежить за рішеннями місцевої влади, економікою регіонів і подіями, про які варто знати мешканцям.