Житловий будинок на вул. Глібова, 15 у Львові: відомі мешканці та збережені пам’ятки – фото, відео

На фасаді будинку містяться меморіальні таблиці, які інформують про його відомих мешканців.

Безліч львівських кам’яниць зберігають у своїх стінах вагомий історичний та естетичний спадок. Серед них – будинок № 15 на вулиці Глібова, який є прикладом чиншової кам’яниці кінця XIX століття в стилі історизму. Ця будівля вирізняється не лише цікавим інтер’єром, а й визначними постатями, які жили тут. Під стриманим фасадом містяться витончені розписи, різьблені деталі, а також історії видатних особистостей, які складали інтелектуальне середовище Львова. Серед мешканців були як архітектор, що спорудив будинок, так і професори, співзасновник Пласту та знані композитори. Розповідь про минуле будівлі представлено на сайті Центру міської історії.

Триповерховий будинок звели у 1890 році для архітектора Юліуша Цибульського. Сам зодчий проживав у ньому, здаючи квартири в оренду. Кам’яниця розташована на схилі, оздоблена неоренесансним декором. Поряд колись знаходилась дерев’яна альтанка, що слугувала верандою або терасою, окрема стайня, яку пізніше переділили у житлову будівлю, а також фонтан у саду.

Ділянка знаходиться на височині, оточена деревами та джерелами, що з давніх часів вважалося ознакою здорового місця для проживання. У XIV столітті на цій території розташовувалися маєтки львівської патриції. Навпроти кам’яниці — відома вілла «Палатин».

Раніше вулиця Глібова мала інші назви: спочатку Гончарська бічна, згодом – Голубина. Тоді вілли розташовувалися далеко одна від одної, оточені садами та городами. Сьогодні з того часу збереглася лише одна будівля — № 17.

Однак уже наприкінці 1880-х вулиця Глібова зазнала змін: тут почали зводити три- та чотириповерхові будівлі. Її забудовував архітектор Юліан Цибульський, який придбав ділянки на непарній стороні вулиці, а також будинок № 10, після чого спорудив ряд чиншових кам’яниць. Сам мешкав у цьому районі та особисто контролював процес будівництва.

У будинку № 15 проїзд прикрашений необароковим декором із барельєфами у рамкових нішах. Проїзд завершується дерев’яною брамою з художнім вітражним заскленням. Дверні полотна декоровані фігурними стовпчиками з гірляндами, орнаментом і кованими решітками. Також добре збережена первісна поліхромія стель та сходової клітки, на яких зображено арабески та гротески з дельфінами, маскаронами й драконами. Домінують червоний, зелений та синій кольори на світлому фоні. На плафонах верхніх поверхів переважають геометричні та рослинні орнаменти.

Стилістика будинку у французькому неоренесансі перегукується з палацом Потоцьких, який модернізував Цибульський. Характерними є високі мансардні дахи та рустування. Вікна другого поверху оздоблені ліпниною у вигляді картушів та гірлянд. Балкони мають коване огородження і кронштейни зі штучного каменю. Вежа увінчана черепичним дахом із флюгером на шпилі.

Фотографія – Ярослав Тимчишин, Центр міської історії.

Будівля була багатоквартирною, але розрахована на одну квартиру на кожному поверсі. Квартири відзначалися просторами, придатними для власників із прислугою. Проте в радянський період житло було ущільнено. Історикиня архітектури Тетяна Казанцева зазначає, що за словами однієї з давніх мешканок, будинок призначався для професорів, однак їх вселили у велику тісноту. Ба більше, у другій кімнаті на другому поверсі навіть розміщували експонати музею зоології.

Автор проєкту будинку представив його на будівельній виставці 1892 року, але вже у 1896 році Юліан Цибульський прийняв рішення продати кам’яницю. Після двох нетривалих власників новою господаркою будинку у 1910 році стала Леонтія (Леонтина) Студинська — донька композитора Анатоля Вахнянина та дружина літературознавця Кирила Студинського.

Фотографія – Ярослав Тимчишин, Центр міської історії.

Другий поверх цілком займала дев’ятикімнатна квартира, ймовірно, належала самому архітектору та власнику Юліану Цибульському. За припущеннями, саме тут пізніше проживав Анатоль Вахнянин із родиною, а пізніше його дочка Леонтина. У помешканні збереглися автентичні розписи й печі. Стіни прикрашені різьбленими дерев’яними панелями та кесонною стелею, розписаною орнаментами, а також розкішним латунним світильником.

Після Першої світової війни між магістратом і власницею будинку виник конфлікт щодо підключення кам’яниці до міської каналізації. Суперечка тривала понад двадцять років – аж до 1937 року. Студинська зверталася до Найвищого адміністративного трибуналу із скаргами на вимоги магістрату виконати дороговартісні роботи. Цікавим є те, що кореспонденція Студинської з міською владою велася виключно українською мовою, а підтвердження її прав власності також було оформлено українською, що підкреслює історик архітектури Тетяна Казанцева.

Відеоогляд однієї з квартир у будинку за адресою вул. Глібова, 15.

Протягом часу у цій будівлі проживали багато знаних львів’ян, серед яких:

1. Архітектор Юліан Цибульський (1896–1904);

2. Віцепрезидент львівського апеляційного суду Ян Дилевський;

3. У 1902 році — професор водного будівництва та ректор Львівської політехніки Ян Лопушанський;

4. У 1910 році — шкільний інспектор і державний радник Болеслав Адам Барановський;

5. З 1910 року — Леонтина Студинська, донька Анатоля Вахнянина і дружина вченого Кирила Студинського;

6. Між 1908 та 1944 роками — доктор, професор, співзасновник організації «Пласт» Олександр Тисовський;

7. У період 1943–1983 років — український композитор, народний артист України Анатолій Кос-Анатольський.

У 2023 році у будинку відновили модринові двері з вітражами. Фахівці провели реставраційні роботи, відновивши втрачені дерев’яні елементи, встановили нові ручки та відновили вітражне засклення, що додає будівлі її історичного шарму.