Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області ухвалив вирок водійці кросовера, яка виїхала на зустрічну смугу та спричинила лобове зіткнення з мікроавтобусом. Унаслідок ДТП постраждали водій мікроавтобуса та п’ятеро його пасажирів. Водійка також отримала тяжкі травми. В судовому засіданні обвинувачена визнала свою провину, їй призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.
У тексті вироку, оприлюдненому у судовому реєстрі у вересні 2025 року, зазначено, що аварія сталася 7 січня 2024 року на трасі Київ — Чоп поблизу села Дідилів Львівського району. Водійка автомобіля Toyota RAV4 порушила правила дорожнього руху, перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхала на смугу зустрічного руху та здійснила лобове зіткнення з мікроавтобусом Mercedes-Benz Sprinter.
Правоохоронні органи повідомляли, що за медичною допомогою звернулися вісім осіб. У вироку зазначено, що серед шести потерпілих, які перебували в мікроавтобусі, двоє пасажирів були у тяжкому стані. Також підтверджено, що водійка кросовера отримала серйозні травми.
У судовому засіданні обвинувачена, Марія Антонишин, підтвердила свою провину, проте не пам’ятає моменту зіткнення. Вона запевнила, що перебувала у тверезому стані, а після аварії перебувала у непритомності протягом двох тижнів і проходила тривале лікування. Крім того, вона звернулася до суду з проханням не позбавляти її волі та права керування транспортним засобом через наявність інвалідності другої групи. Згідно з матеріалами справи, двоє інших потерпілих також отримали інвалідність другої групи внаслідок ДТП.
Пасажири мікроавтобуса, які зазнали тяжких травм, заявили в суді, що обвинувачена не проявляла жодного інтересу до їхнього здоров’я після ДТП. Троє з потерпілих вимагали призначити максимальне покарання, тоді як ще двоє висловилися за розгляд справи судом на власний розсуд.
Судову справу розглядала суддя Уляна Костюк, яка ретельно вивчила всі матеріали і доводи сторін. За її словами, аргумент захисника обвинуваченої про «щире каяття» не є переконливим, оскільки обвинувачена не встановила взаєморозуміння з потерпілими і не відшкодувала завданих збитків.
У вироку наведено визначення щирого каяття:
– визнання факту вчинення злочину,
– чесне та відкрито виражене усвідомлення вини,
– щирий жаль через скоєне і засудження своєї поведінки,
– активні зусилля щодо виправлення наслідків правопорушення,
– готовність нести відповідальність за вчинене.
Таким чином, щире каяття це не формальне визнання провини, а відповідне ставлення з об’єктивною критикою своєї неправомірної поведінки та прагненням виправити заподіяне.
Суддя призначила Марії Антонишин покарання у вигляді трьох років позбавлення волі і позбавлення права керування транспортними засобами на три роки. Відшкодування матеріальної шкоди призначено у сумі 203 тисяч гривень одному з потерпілих — водію мікроавтобуса. Також суд зобов’язав виплатити моральну шкоду в сумі 300 тисяч гривень водієві та по 300 тисяч гривень моральної компенсації двом іншим потерпілим. Вирок підлягає оскарженню.
Чому суд не взяв до уваги той факт, що водійка навіть після аварії не проявила інтересу до постраждалих? І як вона може не пам’ятати моменту зіткнення, якщо сам процес був таким серйозним? Це викликає багато питань щодо її щирого каяття та відповідальності за свої дії. Чому жодна компенсація не була виплачена потерпілим до цього моменту?