Місцева громада активно ініціює відновлення культурної спадщини села Станіславчик, що знаходиться поблизу Бродів на Львівщині. Незважаючи на невелику кількість мешканців, це село володіє багатою історичною спадщиною, відомою щонайменше з XVII століття. Громада докладає зусиль для збереження та реставрації місцевих культурних пам’яток. До ювілею в 400 років від першої письмової згадки про Станіславчик було відновлено дерев’яну дзвіницю та дзвін. Однак дерев’яна церква Архістратига Михаїла, зведена у 1799 році, перебуває в аварійному стані: вона підперта спеціальними брусами, і її також планують відреставрувати. Ініціативна група, очолювана подружжям Павлом та Христиною Кулінцями, ділиться з виданням Omega своїм досвідом у реалізації першого етапу робіт.
Павло Кулінець розповідає, що нині сім’я мешкає на хуторі, а не у самому селі, проте саме зв’язок із Станіславчиком має глибоке коріння — бабуся Павла була корінною мешканкою цього села, де відбувалися хрещення, шлюби й поховання його родини. Відновлення церкви має для них не лише історичне й архітектурне значення, а й споріднене з пам’яттю про предків.
Першою на черзі стала реставрація дерев’яної дзвіниці, оскільки її обсяг менший, а відсутність статусу пам’ятки спростила організаційні питання. Дзвіниця перебувала в майже зруйнованому стані: деревина догнивала, а дзвін, який було відлито в 1932 році на кошти парафіян, валявся серед мотлоху з тріщинами. Його відреставрували, заварили та повернули на місце.
Важливим досягненням стала заміна блискучої металевої покрівлі традиційною дерев’яною ґонтою – цим ремеслом славився Станіславчик. Відомо, що за часів Австрії село сплачувало податок не грошима, а ґонтом, а нинішню ґонтину виготовили з осики (раніше застосовували сосну). Роботи відбувалися під керівництвом архітектора Сергія Піньковського, який спеціалізується на реставрації пам’яток, з використанням традиційних дерев’яних тиблів і квадратних гайок. Місцеві майстри мали досвід покриття дахів, але з роботою з ґонтом стикнулися вперше. Всі дощечки виготовляли вручну, їхня собівартість становила 20-25 грн за штуку. За приблизними підрахунками майстра Богдана Фармаги, для даху дзвіниці знадобилося близько 8000 ґонтин, а для майбутньої реставрації даху церкви знадобиться в 10 разів більше – 80-85 тисяч.
Вартість реставрації дзвіниці приблизно становила 1,5-2 мільйони гривень. Родина та місцеві жителі активно долучалися до робіт: хтось фінансово, інші фізично — прибирали, переносили матеріали або допомагали іншим способом. Ініціативна група не збирала коштів примусово; всі внески були добровільними. Благодійники та бізнесмени з України та з-за кордону також надали значну підтримку. Зокрема, родина зі села переказала 15 тисяч доларів, а навіть іноземні туристи, які вперше відвідали село, перейнялися ситуацією й надавали допомогу.
Під час реставрації у конструкції дзвіниці виявили сім дерев’яних ґонтин 1877 року, на яких художниця Ольга Коваль з Бродів розписала ікони Архістратига Михаїла. Ці авторські шматочки передали в подарунок трьом майстрам реставрації, трьом найбільшим благодійникам, а одну ікону виставили на аукціон задля збору коштів на церкву.
5 вересня 2026 року у Станіславчику відсвяткували 400-річчя першої письмової згадки про селище. Того ж дня відновлену дзвіницю освятили, а першим подзвонити у дзвін запросили наймолодших мешканців – немовлят, народжених цього року, разом із їхніми батьками. Найстарша ж мешканка, 93-річна Ольга Гонтарик, виконала старовинну пісню про жовнірів. На дзвіниці також обладнали оглядовий майданчик для споглядання навколишніх краєвидів, а внизу планують створити музей села. Біля церкви посадили клен, який стане свідком нової сторінки історії селища.
Наступним масштабним проєктом стане порятунок і реставрація дерев’яної церкви Архістратига Михаїла, вік якої налічує понад два століття. Її використовували переважно на святкові дні, але зараз будівля перебуває у критичному стані і тимчасово підперта брусами. Робіт там утричі або у десятеро більше, ніж на дзвіниці. Вже розпочато розробку проєктно-кошторисної документації, вартість якої складає 750 тисяч гривень. Оскільки церква є пам’яткою архітектури місцевого значення, всі роботи необхідно узгоджувати з відповідними охоронними структурами. У квітні 2026 року парафія отримала від Львівської облдержадміністрації нагадування про необхідність погодження реставраційних робіт із серпня 2025 року, проте відтерміновувати більше неможливо.
Стан церкви критичний: частина металевого покриття куполу була знята, через що вода потрапляла всередину, спричинила гниття конструкції та нахил будівлі. Архітектори Львівської політехніки порадили тимчасово підперти і зміцнити каркас для запобігання обвалу. Оцінна вартість реставрації становить близько 16-18 мільйонів гривень. Громада планує долучитися до обласної програми з відновлення пам’яток, яка передбачає спільне фінансування робіт з місцевих та обласних бюджетів.
Історична спадщина села Станіславчик багата та різноманітна. З огляду на територіальне розташування, село входило до складу Великої Бродівщини – одного з дев’яти міст регіону. За словами мешканців, культурна спадщина не просто зберігається в музеях, а живе серед людей, формуючи унікальний локальний колорит.
Зокрема, у регіоні Мале Полісся, де переважають ліси і болота з поодинокими оселями, занадто важливо підтримувати активне життя традиційної культури, а не перетворювати її на застиглу вітрину для туристів. Ініціатор відновлення церкви Павло Кулінець підкреслює, що саме живе збереження традицій є головною метою їхньої діяльності.
Станіславчик відомий з 1626 року, коли руський воєвода Іван Данилович заснував там парафію. Окрім церкви, у селі є унікальний дерев’яний костел, що перебуває майже в руїні після падіння дерева на дах у 90-х роках – залишився лише каркас. Також тут є єврейський цвинтар із надгробками (мацевами), датованими 1730-ми роками, які нині досліджують історики.
Микола та Марія Лехновські, краєзнавці з регіону, написали книгу про село, у якій розповідають про його історію, видатних уродженців, серед яких — письменник Тимотей Бордуляк та голлівудський режисер Біллі Вайлдер.
Фото ілюструють Зоряна Геник, Олег Білик, Вікторія Мазур та Бродівська міська рада.
