Родина лікарів із Городка на Хмельниччині

, , 

20 Листопада, 2026

Анастасія Павлова

символічна предметна сцена зі стетоскопом, хірургічними ножицями та халатом на дерев'яному столі

Городоцька міська багатопрофільна лікарня розповіла історію родини лікарів Кушнір із Городка на Хмельниччині.

Родинне коріння медицини

Батьки Оксани Ананіївни - Валентина Броніславівна Городиська та Ананій Гаврилович Бобик - багато років працювали в Городоцькій районній лікарні, нині міській багатопрофільній лікарні. Валентина Броніславівна майже 60 років була акушеркою-гінекологинею, а Ананій Гаврилович близько 40 років працював хірургом.

Ананій Гаврилович помер, а Валентині Броніславівні нині 89 років; до 70 років вона активно приймала пологи, оперувала та виїжджала на виклики. Обоє здобували медичну освіту у Вінницькому медичному інституті; Ананій Гаврилович перед тим закінчив Кам’янець-Подільське медичне училище, працював фельдшером і відслужив п’ять років на флоті.

Початок шляху Оксани

Оксана Ананіївна з дитинства багато часу проводила в лікарні і зростала на прикладі батьків. «Батьки дуже любили свою професію, - пригадує лікарка. - Мама постійно турбувалася про породіль. Її викликали на роботу і вночі, і у вихідні, а вона поспішала на допомогу: оперувала, приймала пологи. Тато, коли мав важких післяопераційних пацієнтів, часто навіть не приїжджав додому ночувати. Напевно, саме цей дух відданості людям спонукав мене піти в медицину. Я бачила приклад справжніх лікарів, і це мене надихало. Тоді не було сучасної апаратури, тож лікарям часто доводилося радитися, збирати консиліуми. А лікарів поважали, до їхніх рекомендацій прислухалися. Ще маленькою я вирішила, що стану лікаркою, і жодного разу не змінила своєї думки».

Після школи вона вступила до Вінницького медичного інституту - того самого, що закінчили її батьки. «Ми вчилися день і ніч, занять не пропускали, - пригадує Оксана Ананіївна студентські роки. - Та й не було такого, щоб тебе не запитали. Якщо щось пропустиш, потім дуже важко наздогнати. У медицині все взаємопов’язане: якщо не вивчив, до прикладу, одну кістку, то не зможеш вивчити наступну, бо не знаєш попередньої. Тоді не було інтернету. Ми сиділи в бібліотеці, навчалися в навчальних класах, на кафедрі анатомії вивчали хребці, кістки, череп - тримали їх у руках і чекали в черзі, щоб отримати».

предметна сцена з медичними інструментами, стетоскопом та медичними книжками на дерев'яному столі

Робота, сім’я, нагороди

У 1995 році у подружжя народився син Ярослав. Коли хлопчикові виповнився рік, Оксана пішла працювати у пологове відділення, де працювала її мама; Олександр Володимирович тоді працював у цьому закладі хірургом. «У мій перший робочий день, 1 серпня 1996 року, я прийняла сім пологів, - пригадує Оксана Ананіївна. - Пам’ятаю, що першою народилася дівчинка. А загалом тоді у відділенні за рік з’являлося на світ півтори тисячі немовлят. Сьогодні ж їх значно менше - лише близько 200».

Лікарка зазначає, що зараз вагітні потребують більше уваги через екологію, стреси та шкідливі звички: «Додайте сюди екологію, стреси, шкідливі звички - усе це позначається на здоров’ї жінок, - каже лікарка. - А ми хвилюємося за кожного пацієнта, долю кожного пропускаємо крізь себе. Коли йдемо додому, то на плечах несемо проблеми й болі своїх пацієнтів. Усі вони проходять через наші душі, наші нерви, наші серця. Робота лікаря - це стрес. Та попри все, я люблю свою справу».

Сьогодні Олександр Володимирович очолює Городоцьку міську багатопрофільну лікарню; у 2023 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України». Оксана Ананіївна і далі працює за фахом: чергує у відділенні, приймає пологи та оперує, кажучи, що статус чоловіка-керівника не дає їй жодних привілеїв і для неї важливіша можливість допомагати людям.

Автор матеріалу
Анастасія Павлова
Журналістка

Журналістка Omega.lviv.ua. Висвітлює новини областей Західної України - Волині, Рівненщини, Тернопільщини, Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Стежить за рішеннями місцевої влади, економікою регіонів і подіями, про які варто знати мешканцям.

Залишити коментар