Про смерть батька 23 жовтня написав у соцмережах Назар Стригун. Він згадав його як людину, що все життя берегла традиції українського театру. Невдовзі звістку підтвердив Андрій Садовий. За словами мера, Федір Стригун довго й тяжко хворів. Йому було 86. День народження в нього 1 листопада, тож до 87-річчя він не дожив якихось дев’ять днів.
Хворів він останні кілька місяців. У вересні переніс операцію, рідні тоді писали, що втручання пройшло вдало, але відновлення буде довгим. У жовтні сім’я попросила людей допомогти грошима на лікування й реабілітацію. Діагноз так і не називали. Коли і де прощатимуться, станом на вечір п’ятниці невідомо, Назар обіцяв повідомити окремо.
Томашівка, Київ, Запоріжжя і Львів
Народився він 1939-го в Томашівці на Уманщині, тож дитинство припало на війну й повоєнні голодні роки. До великих театрів звідти було дуже далеко. Проте у 1961 році він уже мав диплом Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Вчився в майстерні Володимира Неллі й потім часто згадував, як той вчив розбирати характер героя до дрібниць.
Перші чотири роки Стригун працював у Запорізькому музично-драматичному театрі. Там він познайомився з акторкою Таїсією Литвиненко, яка згодом стала його дружиною. 1965-го вони разом поїхали до Львова, у театр Заньковецької. Вибір у нього був, але хотілося працювати там, де все навколо говорить українською. В інтерв’ю цього року він сміявся, що у Львові його вразили навіть трамваї, бо зупинки там оголошували українською.
З 1987 по 2019 рік Стригун був художнім керівником і головним режисером Заньковецької. За ці роки змінилося все: розпався Союз, Україна стала незалежною, а театр у нього лишався українським. Він ставив “Гайдамаків” за Шевченком, “Марусю Чурай” за Костенко, “Мазепу” за Лепким. Також ставив “Хазяїна” й “Безталанну”, “Народного Малахія” Куліша, “Маклену Грасу”, а з Шекспіра брав “Гамлета” та “Ромео і Джульєтту”. Окремо повернув на сцену оперети Ярослава Барнича “Гуцулка Ксеня” та “Шаріка”, які давно ніхто не ставив.
Ролі на сцені й у кіно
Акторських ролей у нього понад сотню. Він грав Річарда III та Отелло, Дон Жуана, Богдана Хмельницького. У Франковому “Украденому щасті” був Михайлом Гурманом, у Карпенка-Карого Іваном Барильченком.
Ширша публіка знає його насамперед як запорожця Андрія з “Пропалої грамоти” Бориса Івченка (1972). Там вони мандрували удвох з козаком Василем, якого грав Іван Миколайчук. Дружили вони ще з кінця шістдесятих, і про це Стригун розповідав у червні на фестивалі “Миколайчук OPEN”. Знімався він і в “Запорожці за Дунаєм”, “Камінній душі”, “Дудариках”, загалом більш ніж у двадцяти фільмах. Одна з останніх його ролей, майстер Богдан, була в “Поводирі” Олеся Саніна 2014 року.
Шевченківську премію він отримав 1978 року разом з іншими творцями вистави “Тил” Миколи Зарудного. Народним артистом став 1979-го. Пізніше додалися:
- премії імені Котляревського та Садовського;
- державні ордени;
- з 2001 року звання академіка Національної академії мистецтв.
Учні та родина
З 1990 до 1998 року Стригун випустив два акторські курси у Львівській консерваторії. Потім професором очолив кафедру режисури у Франковому університеті. Паралельно він ще й керував Львівським міжобласним відділенням Національної спілки театральних діячів.
Таїсія Литвиненко, з якою вони півжиття прожили в одному театрі й на одній сцені, померла 6 квітня 2025 року в 90 років. Глядачі пам’ятають її за фільмами “За двома зайцями”, “Вавилон ХХ” і “Така пізня, така тепла осінь”. Федір Миколайович пережив дружину на півтора року. Їхній син Назар теж пішов у творчу професію.
Редакторка Omega.lviv.ua. Відповідає за відбір тем і підготовку новин Львова та Західної України до публікації. Стежить, щоб кожен матеріал мав перевірене першоджерело і був викладений зрозумілою мовою.