Новий корпус на вулиці Городоцькій у Львові було добудовано в XIX столітті.
Австрійська адміністрація під час свого панування закривала численні монастирі, які, на її думку, не виконували соціально корисної функції. Монастирські споруди пристосовувалися до інших призначень. Одна з найоригінальніших трансформацій сталася з жіночим монастирем святої Бригіди, розташованим у самому центрі міста. Нині у його приміщеннях функціонує міський слідчий ізолятор. Про історію цієї споруди розповів директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван Сварник.
Черниці-бригідки з’явилися у Львові у 1613 році, а засновницею та першою настоятелькою їхнього монастиря стала шляхтянка Анна Порадовська. У монастирі мешкало від 11 до 20 монахинь, а також 5-6 учениць, переважно виходців зі шляхетських родин. Первісна будівля монастиря була дерев’яною, доки у 1734 році не зведено муровану споруду. Жінки молилися у костелі святого Петра в оковах, де стояв бароковий вівтар.
З приходом Австрійської імперії більшість монастирів Львова було ліквідовано. За наказом цісаря Йосифа II після його візиту до міста у 1783 році, будівлі монастиря святої Бригіди перетворили на в’язницю. Таким чином жіночий монастир став чоловічою тюрмою: колишні келії облаштували під камери, а костел — під в’язничну каплицю.
У 1840 році приміщення в’язниці було перебудовано та суттєво розширено шляхом добудови крила на вулиці Городоцькій. На той час тут могли розмістити від 1080 до 1290 в’язнів. Більшість камер були багатомісними, одиночними — лише вісім: чотири світлі з вікном та чотири темні. До кінця XIX століття кількість ув’язнених зросла до 1500 осіб. Тісні умови та недостатня гігієна призводили до численних захворювань. За словами Івана Сварника, універсальним методом лікування тюремний лікар вважав підтримку чистоти та особисту гігієну. Неодноразово стан засуджених ставав критичним: 1902 року в’язні влаштували бунт з вимогою полегшити режим утримання, що призвело до певних змін.
У ХХ столітті «Бригідки», як називали цю в’язницю у народі, стали місцем ув’язнення також для «політичних» арештантів. Тут перебували численні комуністи та націоналісти. Серед найвідоміших подій:
- У 1925 році було розстріляно комсомольця Нафталія Ботвіна, який вбив агента поліції.
- У 1932-му повісили двох членів Організації Українських Націоналістів – Василя Біласа і Дмитра Данилишина, яких затримали після невдалого нападу на поштову станцію в місті Городок.
- Страчені були також бойовики Української Військової Організації, зокрема Іларій Кук — старший брат останнього командувача Української Повстанської Армії Василя Кука.
- Своє покарання в цій тюрмі відбували такі відомі українські політичні діячі, як Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько, який виконував роль тюремного старости для українських в’язнів.
За словами Івана Сварника, у 1936 році під час похорону безробітного українця на прізвище Козак у Львові сталися масові заворушення і зіткнення з поліцією. Демонстранти, прямуючи на Янівський цвинтар, намагались штурмувати в’язницю, але напад було відбито правоохоронцями.
Після вересня 1939 року «Бригідки» отримали офіційну назву В’язниця №4. Тут знову відбувалися акти насилля над українськими діячами. У червні 1941 року за наказом з Москви почали масові розстріли політичних в’язнів. 24 червня тюремна варта почула постріли в місті і припустила, що до Львова увійшли німецькі війська. Тоді варта розбіглася і підпалила будівлю ув’язнення. Втечі допомогли боївки Організації Українських Націоналістів (ОУН). Однак варта швидко повернулася, і разом із військовою колоною Червоної армії, що підійшла з вулиці Городоцької, змусила в’язнів повернутися на подвір’я застосуванням гранат і вогню.
Коли німецькі війська дійсно зайшли до Львова, їх здивувала жахлива картина масових вбивств у тюрмах, зокрема понівечені і закатовані тіла. Ці звірства більшовицьких сил документували зарубіжні журналісти. Німці не використовували пожежною смертельно пошкоджену в’язничну споруду. У 1944 році радянська влада відновила роботу цієї тюрми, і в повоєнні роки тут тривали страти людей: засуджених розстрілювали в підвальному приміщенні пострілом у потилицю з малокаліберної рушниці.
Нині в історичних приміщеннях функціонує СІЗО №15. Його планують перевести з центру міста. Вулиця, що раніше називалася Карною, нині носить ім’я Дмитра Данилишина — одного з оунівців, убитих у цій тюрмі.
