На цвинтарі Старого Знесіння у Львові налічується близько 1500 могил, серед яких чимало роками перебувають у занедбаному стані. Люсина Поврозник, виявивши таку ситуацію, взяла на себе ініціативу самотужки приводити ці поховання до ладу, одночасно привертаючи увагу до них у соціальних мережах. Саме так і з’явився проєкт «Люсині колоски». Кореспонденти Omega побували на одному з таких прибирань і поспілкувалися із Люсиною.
Люсина часто навідується на кладовища, де поховані її рідні, і саме там вона помітила велику кількість занедбаних могил. Вона зізнається, що не змогла залишатися байдужою.
– «Я вважаю, що завжди треба залишатися людьми і піклуватися про могили та душі померлих. Важливо допомагати одне одному та робити наші цвинтарі в Україні охайними, достойними і красивими. Щоб пам’ять була вічною», – зазначає Люсина.
Однією з перших могил, яку вона впорядкувала, була могила Марії і Жозефа Ставінських – тоді там було багато моху. Під час приведення до ладу поряд розташованої могили жінка випадково виявила ще одне поховання, що було приховане травою – могилу 12-річної дитини.
Поступово Люсина відкривала для себе інші старовинні поховання. Серед них – могила Любові Зайцевої з кам’яним пам’ятником, який, за її словами, виготовлений вручну. Також вона дізналася про поховання родини Білінських-Тарасовичів – відомих львівських лікарів, які десятиліттями працювали в місті.
Жінка також привести до ладу польську гробницю. Вона зазначає:
– «Поступово стараємося прибрати кожну могилу. Від поляків очікуємо такої ж уваги до могил наших українців у Польщі».
Особливу увагу Люсина приділяє одній з польських могил, де дерево проросло через хрест. Існують різні легенди про це поховання, тому вона закликає своїх підписників поділитися інформацією, яку вони знають про нього.
Цвинтар Старого Знесіння, розташований неподалік дому Люсини, вона обрала для своєї ініціативи не випадково. Сюди її ще в дитинстві водив батько.
– «Я бувала на цьому цвинтарі з самого дитинства, і він для мене дуже близький душевно. Тут багато старих поховань, кожна могила має свій особливий вигляд», – каже жінка.
Її також цікавить історія самих надгробків, адже старовинні пам’ятники здатні розповісти про те, як жили люди в минулому.
Люсина працює поступово – прибирає щодня кілька могил. Вона співпрацює з відеографинею, яка знімає процес роботи та транслює його у соціальних мережах, зокрема в Instagram. У перспективі жінка планує розширити діяльність поза межі Старого Знесіння.
– «Я планую відвідувати інші цвинтарі і навіть кожного місяця їздити у нові місця, організовуючи толоки», – розповідає Люсина.
Працівник парку «Знесіння» і доглядальник цвинтаря Володимир Петриця підкреслює важливість цієї ініціативи, адже спільними зусиллями мешканці не можуть охопити всю територію кладовища.
– «Вона сама знайшла кілька занедбаних могил і взялася їх прибирати. Це велика справа», – зазначає Володимир.
До сьогодні Люсина власноруч впорядкувала понад 30 могил, після чого вирішила організувати громаду на спільне прибирання. Ідею підтримали її підписники, які активно пропонували допомогу.
– «Люди дуже згуртувалися і почали писати, що готові допомагати. Я планувала зробити толоку пізніше, але через таку активність вирішила зробити це якнайшвидше», – розповідає Люсина.
Для толоки підготували рукавички, воду, щітки, мийні засоби, лопати, граблі та косарки. Для відновлення старих хрестів використовували фарбу. Партнери проекту безкоштовно надали підсвічники й лампадки.
– «Спочатку домовлялися про ціни, але коли дізналися про нашу справу, люди передали все безкоштовно, що було для мене надзвичайно приємно і несподівано», – коментує вона.
На заклик Люсини відгукнулися львів’яни різного віку, в тому числі її знайомі та підписники. Олена Потинська розповіла, що відразу усвідомила важливість проєкту:
– «Кожен хоче залишити гарний слід. Ці люди, мабуть, вже залишили. Наш обов’язок – плекати майбутнє і пам’ятати минуле. Ми допомагаємо одне одному і підтримуємо один одного. І є велика ймовірність, що хтось також догляне за нами», – ділиться учасниця толоки.
Інша учасниця, Тетяна Черкова, приєдналася, побачивши ініціативу в соцмережах. Вона сама раніше приводила могили до ладу і досліджує свій родовід.
– «Я вивчаю свій сімейний генеалогічний ланцюг і це привело мене на цвинтарі, де більшість поховань у такому занедбаному стані, що знайти щось дуже важко», – каже Тетяна.
Для Ірини Санницької участь у толоці стала особистою історією. Під час прибирання однієї із занедбаних могил вона побачила на табличці своє ім’я.
– «Я не знаю чому, але мене тягнуло до однієї захаращеної могили. Коли прибирала плющ, побачила ім’я Ірина – так мене теж звати. Не можу це пояснити», – розповідає учасниця.
Особливим знаком проєкту стали пшеничні колоски, які Люсина залишає на могилах, які вдалося впорядкувати, прикрашаючи їх українським орнаментом.
– «Я хочу, щоб могили, які ми прибираємо, асоціювалися з пшеницею – символом життя і вічності для України», – пояснює жінка.
Колоски нагадують про Україну, її історію та землю, на якій поховані люди.
– «Неможливо придумати кращий символ для могил, ніж колоски пшениці. Я декорую їх українським орнаментом, щоб наголосити на їх належності до української землі», – говорить Люсина.
Таким чином, колоски стали символом доглянутих могил і самого проєкту «Люсині колоски». Жінка планує продовжувати прибирати занедбані поховання і розвіювати міфи про те, що ніби не можна доглядати чужі могили.
