Ключове питання полягає в тому, чи можна кваліфікувати ці трансфери як операцію обміну гравцями, або ж «swap deal».
Одне з положень регламенту УЄФА щодо трансферів, яке описує «транзакції з обміну гравцями», передбачає, що якщо між двома клубами відбуваються кілька угод у обидва боки протягом 45 днів, їх розглядають як оперативний обмін.
Водночас, якщо два клуби здійснюють трансфери гравців у межах одного трансферного вікна, але з інтервалом більше ніж 45 днів, вони все одно можуть вважатися обміном, за умови, що в контрактах існують положення, які прямо чи побічно їх пов’язують.
Наприклад, цього літа Тоттенгем та Брайтон здійснили окремі угоди з переходом центральних захисників Яна Пола ван Хека й Луки Вусковіча. Але при цьому обидва клуби залишаються далеко від порогу, який міг би викликати увагу УЄФА.
Натомість Челсі та Астон Вілла належать до числа клубів, які змушені максимально ефективно оперувати на ринку трансферів задля дотримання правил УЄФА щодо співвідношення вартості складу та вимог з врегулювання фінансових показників до 2025 року.
Розглядаючи конкретні трансфери, перехід Роджерса вартістю 117 мільйонів фунтів принесе Віллі значний бухгалтерський прибуток, оцінюваний приблизно у 80-90 мільйонів після вирахування відсотку на користь Мідлсбро, агентських комісій та залишкової балансової вартості його контракту 2024 року.
Якщо ж Челсі продасть Гарначо Віллі в межах тієї ж угоди, УЄФА розцінить це як операцію обміну. Навіть у випадку, коли Гарначо покине клуб у день дедлайну — 1 вересня, пройде менше 45 днів, що утруднює аргументацію про відсутність зв’язку між трансферами.
Особливу роль у цій ситуації відіграють орендні угоди, які можуть ускладнити класифікацію. Зокрема:
– Оренда з обов’язком викупу фактично розглядається як частина операції обміну, якщо момент купівлі узгоджено протягом 45 днів після трансферу Роджерса.
– Оренда з правом викупу не вважається swap deal.
– Проте умовний обов’язок викупу, пов’язаний з досягненням певної кількості ігор, результативних балів або виконанням тригерів, зокрема виходу клубу до єврокубків, може трактуватися по-різному залежно від ймовірності завершення трансферу на постійній основі.
У зазначених ситуаціях регулятори та клуби мають право подавати власні аргументи щодо класифікації таких угод.
За словами футбольного фінансового аналітика Кірана Магуайра, УЄФА діє попереду подій, щоб запобігти зручним обмінам гравцями або операціям, які можна вважати обмінами, де обидві сторони фіксують прибуток і таким чином виконують вимоги регулятора.
Водночас, правила Прем’єр-ліги значно лояльніші, що й зумовлює важливість визначення природи угод. Адже це може мати суттєві наслідки для дотримання Астон Віллою норм щодо співвідношення вартості складу відповідно до правил УЄФА.
Цікаво, а як саме УЄФА визначає, чи оренда з обов’язком викупу стає частиною обміну? Якщо Челсі продасть Гарначо Віллі разом з Роджерсом, як це вплине на їхні фінансові показники у довгостроковій перспективі? Можливо, є якісь конкретні приклади з минулого сезону?