Не всі спортсмени сплачують однакові кошти за участь у змаганнях. Існують домовленості для певних пілотів, а в командах, де виступає кілька гонщиків, часто трапляється так, що менш досвідчені, але заможні спортсмени фінансують місця для швидших, проте менш заможних колег.
Наприклад, Джордж Рассел, якого вважали перспективним претендентом на вершину, відкрито заявив, що заплатив 800 000 фунтів стерлінгів за свій чемпіонський сезон у Формулі 2 у 2018 році. Проте навіть така сума є недосяжною для більшості суспільства.
За останні три десятиліття бюджети значно зросли. У 1994 році вартість одного сезону британської Формули-3, яка на той час була провідною міжнародною серією, становила близько 250 000 фунтів у провідній команді. Формула 3000, що згодом трансформувалася у Формулу 2, коштувала близько 500 000 фунтів.
З урахуванням інфляції ці витрати еквівалентні приблизно 500 000 та 1,1 мільйона фунтів сьогодні. Виникає питання: чому вартість фактично зросла втричі?
Відповідь криється у розвитку чемпіонатів:
– За десять років вартість сезону Формули-3 майже подвоїлася, до 500 000 фунтів (еквівалент близько 1,1 мільйона сьогодні).
– У 2005 році Формула 3000 була трансформована у GP2 і перейшла під управління Флавіо Бріаторе, тодішнього керівника Renault F1, та його бізнес-партнера Бруно Мішеля.
– Формули 3 та 3000 конкурували між виробниками шасі та двигунів. Однак GP2, GP3 і їхні наступники Формула 2 і Формула 3 стали монотоварними серіями, де всі учасники використовують однакові шасі й двигуни.
Головна мета такого підходу — забезпечити рівність техніки задля кращого порівняння пілотів. Бруно Мішель веде переговори про постачання комплектуючих із виробниками і прагне отримати найвигіднішу пропозицію. За його словами: «Я намагаюся максимально знизити фінансове навантаження на команди, пов’язане з витратами на автомобілі».
Втім, умови проведення чемпіонатів суттєво змінилися:
– Раніше британська Формула 3 проводилася виключно в межах Великої Британії.
– Формула 3000 була позиціонована як європейський чемпіонат із власними окремими змаганнями, часто на маловідомих трасах, і лише час від часу включалася до розкладу гран-прі.
– Нині і Формула 3, і Формула 2 є частинами програми Формули 1, що призвело до значного збільшення кількості етапів у сезоні. Кожен додатковий етап — це додаткові витрати, навіть за умови проведення на тій самій трасі в ті ж вихідні, особливо через можливі пошкодження автомобілів.
Переваги спільних із Формулою 1 гонок полягають у значному збільшенні уваги публіки, проте існують і мінуси, зокрема підвищені витрати:
– Відтепер чемпіонати набули міжнародного статусу.
– В той час як вартість перевезень вантажів покривається централізовано для Формул 2 і 3, персонал змушений подорожувати до різних міст, де проходять гран-прі.
– Зі зростанням вартості участі у Формулі 1 зросли й супутні витрати: на авіаперельоти, проживання, а також оплату праці. Старші категорії, такі як Формула E чи Світовий чемпіонат з витривалості, підсилюють конкуренцію за кваліфікованих інженерів і механіків, тож зарплати й умови мають бути конкурентоспроможними.
Крім того, технічні характеристики автомобілів стали ближчими до машин Формули 1, що підвищує вартість їх виробництва. Значні покращення внесені й у стандарти безпеки, аналогічно до F1, але й це збільшує витрати.
Карун Чандхок, нині коментатор Sky F1, розповідає, що у 2008 році він сплатив 1,7 мільйона євро за сезон у Формулі 2, що з урахуванням інфляції відповідає приблизно 2,2 мільйона євро нині. Це свідчить про те, що вартість участі у Формулі 2 орієнтовно йде в ногу з інфляцією.
Хоча кожен новий дизайн автомобіля призводить до зростання цін на обладнання та запчастини приблизно на 15 відсотків, генеральний директор Формул 2 і 3, Бруно Мішель, наголошує, що при ухваленні рішень про оновлення машин враховується загальна економічна ситуація. Він зазначає: «Раніше ми мали більшу маржу на запасних частинах у часи GP2, ніж тепер».
За словами фахівців, найбільше зростання витрат спостерігається у картингу, де ціни стрімко зросли останніми роками.