Не сивий класик із портрета, не автор «Землі», про якого вже написані десятки книжок, і навіть не режисер на піку слави. У новому українському фільмі «Довженко. Перший погляд» Олександру Довженку трохи за тридцять. Він приїжджає до Одеси, тільки знайомиться з кінематографом і ще не знає, що за кілька років його роботи обговорюватимуть далеко за межами України.
Це 1926 рік. На вулицях Одеси їздять автомобілі зовсім іншої епохи, біля Оперного театру прогулюється строката публіка, у ресторанах грають оркестри, а на кінофабриці намагаються зрозуміти, яким узагалі має бути нове кіно. Саме в цей момент у місто потрапляє Довженко, який до того значно більше працював із малюнком, карикатурою та плакатами, ніж із кінокамерою.
Фільм про Олександра Довженка отримав назву «Довженко. Перший погляд» і вийде в український прокат 1 жовтня 2026 року. Режисером картини став Костянтин Коновалов, а молодого Довженка зіграв Григорій Бакланов, якого багато глядачів пам’ятають за роллю Лавріна у «Спіймати Кайдаша».
Історія триватиме 100 хвилин. Це не спроба переказати все життя режисера за одну кіносесію. Автори беруть один короткий, але дуже насичений відрізок його біографії, коли майбутній класик українського кіно фактично починає все спочатку.
Замість пам’ятника покажуть молодого чоловіка, який тільки шукає своє кіно
За сюжетом Олександр Довженко приїздить до Одеси, щоб працювати в кіно. Він хоче знімати не агітаційні картинки за готовим шаблоном, а справжні фільми, де режисер може мати власний стиль. Проблема в тому, що навколо вже формується система, яка дедалі активніше визначає, яким повинно бути мистецтво і наскільки далеко може зайти автор у своїй свободі.
Тому «Довженко. Перший погляд» не обмежується історією про те, як людина вперше взялася за режисуру. У трейлері є відчуття пригодницького кіно, небезпека, суперечки, закоханість, дружба, нічне місто і дуже жива Одеса. Довженко тут ходить вулицями, знайомиться з людьми, сперечається і намагається пробитися у середовище, де талант сам по собі ще нічого не гарантує.
І це помітно відрізняється від звичного способу говорити про нього. Зі школи ім’я Довженка часто асоціюється насамперед із «Землею», складними кінознавчими формулюваннями та чорно-білими фотографіями. Фільм переносить увагу на час, коли всього цього ще немає.
У 1926 році Довженко ще тільки входить у професію. Попереду «Звенигора», «Арсенал», «Земля» та десятиліття складних стосунків із радянською владою. А поки перед нами чоловік, який намагається зрозуміти, чи взагалі може він стати режисером.
Поруч із ним будуть не вигадані випадкові персонажі, а люди, пов’язані з культурним життям Одеси того часу. Серед ключових героїв з’являться письменник Юрій Яновський, балерина Іда Пензо та директор кінофабрики Павло Нечеса.
Яновського зіграв Максим Самчик, а Іду Пензо втілила Поліна Василина. Через їхні стосунки автори додають у сюжет особисту лінію. Між Довженком, Яновським та Ідою виникає любовний трикутник, тому робота на кінофабриці переплітається з ревнощами, дружбою та суперництвом.
Юрій Яновський опинився в цій історії не просто заради впізнаваного літературного прізвища. У 1920-х він дійсно працював у кінематографічному середовищі й був тісно пов’язаний з Одеською кінофабрикою. Атмосфера цього періоду пізніше відгукнулася у його романі «Майстер корабля».
Довженко 1926 року насправді ще не був тим Довженком, якого всі знають
Тут починається одна з найцікавіших деталей усієї історії. Коли у фільмі говорять про перші кроки Довженка в кіно, це не художня умовність, придумана заради ефектного сюжету. Саме 1926 рік справді став для нього переломним.
До кіно Довженко прийшов досить пізно за сучасними мірками. Він уже встиг попрацювати дипломатом, художником, карикатуристом та ілюстратором. Для ВУФКУ він створював плакати й працював із титрами іноземних картин.
А потім з’явилася Одеса.
У 1926 році Довженко приїхав на Одеську кінофабрику та долучився до роботи над стрічкою «Вася-реформатор». Фільм до наших днів повністю не зберігся. Того ж року він зняв короткометражну комедію «Ягідка кохання» про пригоди перукаря Жана Ковбасюка.
І тут є деталь, яка легко руйнує надто серйозний образ режисера. На початку своєї кінокар’єри Довженко взагалі думав про себе як про автора комедій. До філософської «Землі» залишалося ще кілька років.
Уже 1927 року з’явилася «Сумка дипкур’єра». Далі події пішли значно швидше. У 1928 році вийшла «Звенигора», у 1929 році «Арсенал», а в 1930 році Довженко завершив «Землю», яка згодом стала його найвідомішою картиною.
Саме тому 1926 рік дає авторам фільму дуже зручну точку для історії. Глядач знає, ким стане ця людина, а герой у кадрі ще цього не знає.
Його Одеса теж не показана лише красивим курортним містом біля моря. Це місце, де на той момент активно розвивається кіновиробництво, збираються письменники, художники, актори та режисери. Люди пробують нові формати, сваряться через творчість, шукають гроші на картини й одночасно дедалі гостріше відчувають політичний контроль.
У фільмі ця атмосфера перетворюється на повноцінне тло для сюжету. Джаз, балет, бокс, література, кінофабрика, ресторани й вечірнє місто існують поруч із цензурою та тиском системи.
Григорій Бакланов у ролі Довженка і майже тисяча костюмів для Одеси 1920-х
Олександра Довженка грає Григорій Бакланов. Для широкої аудиторії це насамперед Лаврін Кайдаш із серіалу «Спіймати Кайдаша», хоча в новому фільмі акторові довелося працювати з людиною зовсім іншої епохи та характеру.
У кадрі Довженко ще молодий. Це важлива деталь, адже більшість найвідоміших фотографій режисера сформували зовсім інший образ. Творці не намагаються переносити на 1926 рік зовнішність Довженка останніх десятиліть життя.
Разом із Баклановим у картині знялися Максим Самчик, Поліна Василина, Богдан Бенюк і Роман Ясіновський. Загалом до акторського складу проєкту залучили 43 акторів.
Але цифра стає більшою, коли йдеться про масові сцени. Для фінального одеського епізоду окремо запросили 56 акторів масових сцен. В інших великих епізодах працювали актори, місцеві жителі та музиканти.
Щоб Одеса не виглядала як сучасне місто, з якого просто прибрали дорожні знаки й припаркували кілька ретроавтомобілів, команда окремо працювала з дрібними деталями. Для фільму підготували приблизно 1000 одиниць костюмів. У кадрі з’являються старі автомобілі, афіші, вітрини та предмети побуту відповідного часу.
Окрему увагу приділили музиці. В окремих вуличних епізодах оркестри грали безпосередньо під час зйомок. Тому міське життя в кадрі складається не лише з декорацій і масовки.
Знімальна команда працювала там, де історичну Одесу все ще можна впізнати навіть без складної комп’ютерної графіки. Серед основних місць були
- Приморський бульвар
- Одеський оперний театр
- готель «Лондонський»
- територія Одеської кіностудії
- музей Укрзалізниці у Києві
- Національна кіностудія імені Олександра Довженка
Одеська кіностудія тут має окреме значення. Саме з цим місцем пов’язаний реальний початок кінокар’єри Довженка. Через сто років після тих подій команда знову привезла сюди акторів, камери, костюми та реквізит, тільки цього разу для фільму вже про самого режисера.
Виробництво картини коштувало 46 мільйонів гривень. За оприлюдненими даними, 54 відсотки бюджету забезпечило державне фінансування, іншу частину склали кошти міжнародних партнерів.
Підготовка проєкту почалася ще у 2022 році. Фільм став переможцем 19-го конкурсного відбору Держкіно, а виробництвом займалася компанія Odesa Film Production у співпраці з Національною кіностудією імені Олександра Довженка та іншими партнерами.
Картина має і міжнародну історію ще до українського широкого прокату. У листопаді 2025 року її світова прем’єра пройшла на Tallinn Black Nights Film Festival у Таллінні. Фільм показали в позаконкурсній програмі фестивалю.
Українському глядачеві чекати залишилося до осені. «Довженко. Перший погляд» виходить у кінотеатрах 1 жовтня 2026 року, рівно через сто років після періоду, навколо якого побудований сюжет.
Тобто на екрані буде не історія всього життя Довженка і не послідовний переказ його знаменитих фільмів. Картина зупиняється значно раніше, коли «Землі» ще немає, світове визнання не настало, а сам Довженко тільки вчиться працювати з кіно.
Саме тому центральною локацією стає Одеса, центральним часом стає 1926 рік, а головним героєм виявляється не готовий класик, а людина на самому початку великої кінематографічної біографії.
