Кожна команда, що продовжує боротьбу на цьому Чемпіонаті світу, має одну спільну рису — чітке стратегічне уявлення про гру. Національні збірні, на відміну від клубних команд, не мають достатньо часу для побудови складної тактики, тож їхнє головне завдання — передати простий і зрозумілий меседж, який постійно повторюється.
Саме в цьому аспекті Іспанія має явну перевагу. Їхній футбольний стиль формувався десятиліттями. Відбір гравців та тренерського складу відбувається згідно з цією ідеєю, а не навпаки. Завдяки такому підходу їм вдалося не лише зберегти фундамент, а і розвивати власний стиль, що надає команді можливості для трансформацій.
Деякі експерти вважають, що саме цей досвід дає Іспанії перевагу над збірними, які лише розпочинають «новий проект» з новим головним тренером. Так, головний тренер Іспанії, Де ла Фуенте, успадкував цю ідентичність. Парафразуючи слова Пепа Гвардіоли про Йогана Кройфа, можна сказати, що Де ла Фуенте «не будує собор, а лише час від часу його оновлює».
За час своєї роботи наставник додав команді нові шари розвитку:
1. Збільшення універсальності гравців.
2. Глибший та різноманітніший підбір складу.
3. Підвищення впевненості в фазі переходу.
4. Більшу непередбачуваність у завершальній третині поля.
5. Підвищення надійності в захисті.
Попри це, Іспанія залишається впізнаваною командою — «найпростіша для аналізу», як зазначив один із тренерів Португалії після поразки в 1/8 фіналу, але водночас «найскладніша для подолання».
Де ла Фуенте добре знає своїх підопічних: він працював з ними на молодіжному рівні протягом десяти років. Це дозволяє йому ухвалювати тренерські рішення, ґрунтуючись на глибокому розумінні команди. Його штаб детально аналізує кожен матч та оперативно вносить необхідні корективи.
Для прикладу:
– У грі з Кабо-Верде Іспанія відчувала нестачу в тонкості передач.
– У поєдинку з Саудівською Аравією команда діяла чітко та скоординовано.
– Проти Уругваю тренер наголосив на необхідності зберігати спокій, дисципліну та емоційну врівноваженість, знаючи, що історично ця збірна зазнавала поразок, коли її затягували у провокації та хаос.
Де ла Фуенте зізнається, що раніше міг реагувати більш емоційно на подібні ситуації. Він каже: «Досвід навчив мене неодноразово долати такі моменти. Я пережив багато таких матчів і, здебільшого, зазнавав поразок, бо ми не вміли адаптуватися до певних стилів гри».
«Коли хтось намагається вивести тебе з рівноваги, порушує твою концентрацію і змінює ритм команди, це призводить до зупинок і втрати концентрації».
Він усвідомив, що поразки настають тоді, коли команда відходить від своєї ідентичності.
Новини та пресконференції головного тренера відображають ті ж цінності. Він готується до них за підтримки Айтора Каранки, директора з футболу федерації, медійної команди, а також футбольного психолога ФА та колишнього гравця Хав’єра Лопеса Вальєхо, проте у разі потреби вміє імпровізувати.
Де ла Фуенте говорити від серця, звертається до журналістів за іменами, адже в родині його навчали, що «повага починається з усвідомлення особистості, що стоїть перед тобою». Він дивиться співрозмовникам у вічі і ставиться до них на рівних, наголошуючи, що це не медійні трюки.
