Еспресо.Захід нагадає про життєвий шлях Героя, який власною самопожертвою зупинив наступ ворогів на Херсонщині.
Віталій Скакун був сапером інженерно-саперного відділення окремої 35-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Вранці 24 лютого він одним із перших дав відсіч противнику на Кримському перешийку.
Віталій замінував міст, але не встиг залишити його. За свідченнями побратимів, він повідомив про підрив моста, після чого пролунала детонація. Цей героїчний вчинок уповільнив просування окупантів і надав можливість підрозділам Збройних Сил України передислокуватися та організувати оборону.
Дитинство і юність Віталія Скакуна
Віталій Скакун народився в місті Бережани на Тернопільщині 19 серпня 1996 року. Тут він закінчив школу, а згодом вступив до вищого професійного училища у Львові, де опанував професію електрогазозварника.
Мати Героя, Орисся Качмарик, згадувала, що він із дитинства вирізнявся праведністю та справедливістю.
«Змалку для нього найбільше цінностями були сім’я та друзі, яким він завжди намагався догодити, особливо сусідським дівчаткам. У школі він захоплювався читанням історичних книжок, а після того, як перечитав домашню бібліотеку, почав завантажувати улюблену літературу на електронну книжку. Я завжди казала йому: сину, ти маєш стати або священником, або генералом. Він був занадто правильним для цього світу, таких людей мало і їм дуже важко», — згадує Орисся Качмарик.
Ще одним захопленням Віталія було малювання, у чому, за словами матері, він мав особливий талант.
Після завершення навчання у Львові Віталій поїхав працювати до Польщі, де працював за спеціальністю на виробництві. Проте через близько року повернувся в Україну.
«Мамо, я не хочу бути рабом, хочу випробувати себе тут», — казав він своїй матері.
Повернувшись до Львова, Віталій знайшов роботу, а невдовзі дізнався, що його товариш Богдан вступив до морської піхоти. Саме це, як вважала мати, надихнуло його на службу у війську.
«Він одного дня просто прийшов і повідомив мене про своє рішення: “Я пройшов медогляд і підписав контракт”», — розповідала Орисся Качмарик.
Мама була проти такого вибору сина, плакала, мріючи про для нього більш спокійне життя, але водночас розуміла його рішення.
Віталій приховував від родини подробиці служби
Віталій рідко говорив матері про військову службу. Вона навіть не знала, що він тривалий час перебував у зоні бойових дій.
Одного разу, під час відпустки, Віталій показав матері медаль. Виявилося, що він уже близько восьми місяців брав участь в АТО.
«Він служив як у Херсоні, так і біля Генічеська. Каже, що був на полігоні. Минуло декілька місяців, і я дивувалася, чому він так довго там перебуває. Насправді це була активна підготовка», — пригадує мати.
Орисся Качмарик припускала, що син був поінформований про можливо повномасштабне вторгнення, але мовчав про це, аби не хвилювати її.
Остання зустріч із сином
Остання зустріч Віталія з матір’ю відбулася в січні 2022 року, коли вона приїжджала на кілька днів, щоб побачитися з сином.
23 лютого Орисся Качмарик зателефонувала Віталію. За її словами, у голосі сина було відчутно сум та тривогу.
«Я запитала, чи є новини, але він мовчав. Перепитала, чи все настільки погано, і він знову мовчав. Я намагалася заспокоїти його, кажучи, що нам допоможуть міжнародні партнери, але після довгої паузи він відповів: “Нам ніхто не допоможе, ми маємо боротися самі”», — розповідала мати.
Вранці 24 лютого Орисся дізналася про початок масштабної війни і одразу почала розшук сина. Згодом родина отримала трагічну звістку про його загибель.
Остання операція Віталія Скакуна
24 лютого 2022 року Віталій добровільно взявся замінувати та підірвати стратегічний об’єкт — автомобільний міст між Генічеськом та Арабатською Стрілкою.
За словами товаришів по службі, Віталій вийшов на зв’язок, повідомив, що здійснює підрив.
«Одразу пролунав вибух, і Віталій загинув. Цей самовідданий вчинок значно сповільнив наступ ворога, що дало можливість підрозділам переорганізуватися та створити оборону», — згадували військові.
Після смерті сина мати шукала свідків, щоб дізнатися про останні хвилини його життя. Один із солдатів розповів, що під час мінування щось пішло не так.
«Під час підготовки все було добре, але раптом щось зламалося. Вони були шоковані і не розуміли, що трапилось. Сели мовчки, а потім Віталій підірвав себе і почав бігти, не сказавши ні слова. Під час втечі він обернувся і посміхнувся, а потім стався вибух», — пригадувала Орисся Качмарик.
Віталій Скакун загинув на світанку 24 лютого 2022 року.
Відзнаки Героя України
26 лютого 2022 року Віталія Скакуна посмертно удостоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
На честь Віталія назвали міст у Празі, а в Україні перейменували вулиці в різних містах, зокрема у Києві, Мукачеві, рідних Бережанах та інших населених пунктах.
19 серпня 2026 року Герою могло б виповнитися 30 років, але він залишився назавжди 25-річним.
