Поки депутати Верховної Ради готують законопроєкт щодо кримінальної відповідальності за побори з пацієнтів у медичних установах, в Ужгороді 6 червня відбувся форум «Здорова Україна 2030». Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко представив своє бачення майбутнього системи охорони здоров’я, яке охоплює євроінтеграцію, цифровізацію та розвиток клінічних досліджень. Виникає питання: чи залишилося громадянам терпіти небезпеку давати лікарям хабарі, сподіваючись на те, що офіційна оплата їхньої праці стане належною? Відповідь не варто поспішати.
Практично усі питання форуму залишаються на рівні стратегічних декларацій, адже їх реалізація вимагатиме суттєвих змін у законодавстві, значних інвестицій та багато років роботи. Реальні ж результати, як це часто буває в українській медицині, стануть помітними з часом і не факт, що подарують пацієнтам значне покращення.
Перечитуючи сучасні новини про медичні реформи, мимоволі складається враження, що турбота про здоров’я перетворилася на безкінечне блукання лабіринтом, де правила постійно змінюються, а знайти вихід може далеко не кожен.
Втім, існують речі, які вселяють обережний оптимізм. У Львові обговорюється та поступово впроваджується підхід із чіткими правилами надання безоплатної амбулаторної допомоги. Цей підхід змушує задуматися, викликаючи низку особистих спогадів і асоціацій. Заява мера Андрія Садового, що пацієнти не повинні чекати на прийом довгими тижнями, прозвучала як ковток свіжого повітря, навіть якщо повне впровадження цієї ідеї потребує часу.
За новими регламентами у Львові консультація лікаря має відбутися протягом 24 годин після звернення. Якщо сімейний лікар зайнятий, пацієнту допоможе черговий медик. Консультації вузьких спеціалістів залишаються безоплатними за наявності електронного скерування. Лабораторні дослідження обіцяють робити протягом однієї доби, а поліклініки переходять на семиденний режим роботи з гнучким графіком. Для контролю за дотриманням цих правил створена гаряча лінія «1580», куди можна звертатися зі скаргами на зволікання. На папері все працює як відлагоджений механізм, але чи дійсно це так?
Автор статті – людина з багаторічним життєвим досвідом, яка пройшла через епоху СРСР, коли державна медицина запевняла у турботі та чесності лікарів. Хоча технічне оснащення тоді було набагато скромнішим, ніж сьогодні, ставлення лікарів до пацієнтів було іншим: медицина розглядалася не як послуга, а як служіння, а лікар – як хранитель життя, а не менеджер із продажу здоров’я.
Після цього автор був свідком соціального експерименту в Кемеровській області у 1988–1989 роках, впровадження нової моделі охорони здоров’я на основі страхової медицини, яка пізніше стала базою для обов’язкового медичного страхування (ОМС), офіційно введеного у 1992 році. Україна ж, здобувши незалежність у 1991 році, вийшла з-під дії цих радянських систем.
Згідно із спогадами автора, керівник експерименту, професор Микола Мелянченко, зазначав, що німецькі експерти радили не повторювати німецький шлях медичних реформ через глибоке проникнення медичних страхових компаній і приватних клінік у систему ОМС, які не хочуть відмовлятися від своїх прибутків.
На сьогоднішній день, перебуваючи в Німеччині під тимчасовим захистом, автор особисто переконався, що система охорони здоров’я цієї країни далека від ідеалу. Спілкуючись із місцевими жителями, він отримав схожі відгуки:
– Затримки у записі на прийом можуть тривати тижнями і місяцями.
– На прийомах іноді навіть не проводять огляду.
– Пацієнтам радять тільки пити чай та приймати ібупрофен.
– Очікування на МРТ часто буває вкрай довгим.
Політики Німеччини намагаються вирішити ці проблеми. Наприклад:
1. У лютому 2026 року колишній міністр охорони здоров’я Карл Лаутербах заявив про потребу гарантувати пацієнтам прийом у спеціалістів.
2. У березні 2026 року лідер фракції СДПН Маттіас Мірш вимагав законодавчо забезпечити прийом у спеціаліста протягом трьох тижнів.
Основною причиною проблем у системі називають дефіцит фахівців, хоча насправді в Німеччині достатньо лікарів і медичних сестер. Справжня причина полягає в системних фінансових хибних стимулах і комерціалізації медицини. У пресрелізі Федеральної лікарської палати Німеччини (Bundesärztekammer) від лютого 2024 року доктор Клаус Райнгардт, президент Німецької медичної асоціації (BÄK), відзначив, що концентрація на комерційних цілях загрожує незалежності лікарів, а разом із нею безпеці та добробуту пацієнтів.
Система Бісмарка, на якій базується німецька медицина, була революційною для свого часу у XIX столітті і гарантувала контроль за діяльністю лікарів. Проте зараз вона перетворилася на систему, де лікарі більше схожі на комерсантів, які раціоналізують кожен крок пацієнта, а не на творців здоров’я. Медична система нагадує блискучий автомобіль із касовим апаратом замість двигуна: вона функціонує лише тоді, коли це вигідно її власникам.
Подібні проблеми поширені практично по всій Європі: доступ до базової медичної допомоги обмежений і нагадує перешкоду. Хвороба не чекає в черзі, але бюрократична машина змушує пацієнтів терпіти затримки.
Щодо Сполучених Штатів Америки, ситуація є найгіршою: мільйони жителів не можуть собі дозволити медичну страховку, будь-які серйозні медичні рахунки часто призводять до значного фінансового навантаження і боргів для сімей, а пацієнти ризикують залишитись без допомоги.
У Російській Федерації з початку 2000-х була запроваджена система ОМС, що викликала низку проблем. З роками було зроблено певні корективи, але нині діє змішана модель ОМС і бюджетної медицини. З огляду на це, проживання у РФ пропонує далеко не найзручніший варіант, адже суміщення фінансових потоків дозволяє маніпулювати коштами і залишати пацієнтів під впливом хабарництва.
Україна, на щастя, уникнула цього шляху. Центральна влада намагається боротися з корупцією серед медичних працівників. Однак існує ризик:
– Лікар, який звик отримувати додаткові гроші або незадоволений системою, може приховано шкодити пацієнту.
– Помилки в лікуванні можуть бути непомітними одразу, але поступово підривають здоров’я і навіть скорочують життя.
– Адміністративний тиск на медиків без реальних змін у системі створює небезпечні умови.
Постійні реформи в чиновницьких коридорах – це зручний спосіб освоєння бюджетів і збагачення, тоді як реальна медицина на місцях страждає.
Приклад Львова демонструє кардинально інший шлях розвитку. Рішення львівської влади – це не масштабна утопія, а конкретні, практичні кроки для покращення життя громадян. Принципи новацій у Львові мають такі риси:
– Наявність поліклініки поруч із місцем проживання пацієнта, що значно зручніше, ніж очікування вільного прийому у інших містах (системи, подібної до німецької).
– Гарантія доступу до медичної допомоги без тривалого очікування, подібно до британської системи Беверіджа, але без бюрократичних довгих черг.
Отже, львівська система – це унікальний синтез історичних і сучасних підходів, адаптований під сьогоднішні економічні та соціальні умови. Вона має потенціал для розвитку, за умови, що центральна влада не завадить цим реформам.
Важливо, щоб українські регіони отримали більше автономії й повноважень у формуванні власних систем охорони здоров’я. Місцеві громади краще розуміють свої проблеми, можливості лікарень і потреби жителів. Жорстка централізація системи медицини – це спроба керувати складним організмом із одного кабінету, що часто призводить до деградації.
Лише надаючи громадам право самостійно налаштовувати медичні процеси, як це намагаються здійснити у Львові, можна захистити здоров’я населення. Реформа має іти знизу, від реальних потреб людей, а не зверху, із кабінетів центральних чиновників, що часто керуються фінансовими мотивами. Львівський експеримент є зразком надії на краще і заслуговує підтримки для подальшого розвитку.
