Постраждалий розповідає BBC Sport, що перша поранення він отримав у плече. Зі словами відважності він пригадує:
– «Спочатку мене вдарили ножем у плече», — ділиться він.
– «Я пам’ятаю, як перестрибував через стіл і стільці. Я біг коридором, кричав людям: ‘Там чоловік із ножем, тікайте, мене поранили, тікайте, тікайте’. Я був у криках. Схоже, я був першим пораненим. Відчув біль, але адреналін миттєво увімкнувся».
У цей критичний момент, коли він перестрибував через стіл, ця мить врятувала йому життя. Він згадує:
– «Весь мій розум був зайнятий лише тим, щоб врятуватися, вибратися з поїзда. Дійшовши до першого чи другого вагону, я витягнув тривожний сигнал і був весь у крові».
Постраждалий зізнається, що під час атаки думав про сім’ю:
– «Я подумав, що, якщо помру, більше ніколи не побачу своїх рідних, і це було моїм найбільшим страхом», — каже він. — «Зазвичай я їздив додому до Лондона на машині, а це був перший раз, коли сідав на поїзд. Наскільки це дивовижно?»
Після екстреної зупинки поїзда в Гантінгдоні, де його зустріла озброєна поліція, йому надали першу медичну допомогу інші пасажири. Вражений кров’ю, він зміг сам дістатися до парковки на станції, звідки швидка доставила його до лікарні.
Під час операції з’ясувалося, що він отримав сім поранень у біцепс, плече та руку. Медики повідомили, що ніж пройшов через м’язи й дуже мало не зачепив нерв у руці.
Коли його запитали, чи не боїться він, що його кар’єра футболіста може завершитися, він відповів:
– «Я дуже хвилювався. В голові крутилися думки: ‘Що зі мною сталось?’ Я ні про що не знав до операції. Лікарі сказали: ‘Пощастило – нерв не сильно постраждав’».
У наступні дні постраждалий пригадує:
– «Мене довелося переводити з однієї палати до іншої через наплив журналістів, які шукали інформацію».
Після виписки із лікарні йому довелося пройти кілька місяців реабілітації, повернувшись до повноцінних тренувань лише у березні. Цей момент він називає «великим полегшенням»:
– «Поступово відновлювалася рухливість руки, день за днем ставало краще. Це було неймовірне відчуття».
Незважаючи на вражаючу стійкість у складних обставинах, він зізнається, що після масового нападу ножем більше не їздить поїздом:
– «Я не хочу цього робити, бо ніколи не знаєш, що може статися. Краще перестрахуватися. Тепер я не можу нічому довіряти».
