Художники зобразили сучасників у пеклі, що викликало невдоволення влади
Церква у селі Бутини Шептицького району колись стала предметом обговорень у всій Галичині. Митці, які розписували її інтер’єр, потрапили під суд через зображення представників влади у пекельних сценах. Історія цієї святині представлена на офіційному сайті місцевої громади.
Село Бутини, розташоване у північній частині Львівщини, відоме з 1535 року. Воно лежить на берегах річок Рата та Біла на шляху між Великими Мостами та Равою-Руською. Мурована церква XIX століття, присвячена Архангелу Михаїлу, була створена талановитими відомими митцями. Збудована у 1879 році за проєктом архітектора Сильвестра Гавришкевича, вона отримала оздоблення завдяки майстерності Корнила Устияновича. Фінансувала будівництво дідичка села, пані Людвига Незабитовська.
Цікаво, що це була друга спроба зведення храму — перший варіант, збудований на два роки раніше, обвалився, імовірно через технічні помилки. Нова церковна споруда не мала бань, і виконана у стилі класицизму, прикрашена вмурованим на фасаді старовинним хрестом та німецькомовною таблицею, датованою початком ХІХ століття.
Розписи інтер’єру, виконані у 1892 році, були створені художником Корнилом Устияновичем за участю Степана Томасевича та Прокіпа Мартинюка. Особливе місце серед них займала картина сцени «Страшний суд», розташована над хорами.
За інформацією з сайту громади, ці розписи викликали великий суспільний резонанс у Галичині. У народній свідомості всі, хто виступав проти українців, вважалися грішниками і заслуговували на покарання у пеклі. Тому в сцені пекла були зображені:
– війт;
– крамар (жид);
– селянин-хрунь (термін, яким позначали тих, хто за матеріальну вигоду продавав свій голос);
– представники польської влади з характерними державними атрибутами;
– намісник Галичини, граф Голуховський.
Після скарг та доносів інформація про церкву дійшла до жовківського старости. Особливу увагу викликало зображення чоловіка у конфедератці— польському національному головному уборі. Влада відреагувала миттєво: була створена експертна комісія для детального розгляду розписів. Степан Томасевич приїжджав до села вночі, щоб замалювати окремі фрагменти малюнків. Справа дійшла до розгляду у львівському крайовому суді, а художники опинилися на лаві підсудних.
Захисником митців став знаний адвокат і майбутній голова Державного секретаріату ЗУНР — Кость Левицький. Суд тривав приблизно два тижні й ретельно висвітлювався у газеті «Діло». Протокольний опис сцени пекла містив такі деталі:
– у центрі — котел, під яким селянин з диким виразом обличчя підкладає вогонь;
– у котлі смажаться особи:
– чоловік у конфедератці;
– чоловік у шапці, схожій на урядовий кашкет;
– чоловік без головного убору з відкритим обличчям;
– ці фігури символізують відповідно польського шляхтича, урядника й ксьондза;
– над котлом літає опир, тримаючи в кігтях ковбасу та пляшку з горілкою;
– поруч стоять покарані чортом:
– селянин з бочкою горілки;
– жид з грошима.
Обвинувачення заявляло, що цей образ має політичне та провокаційне забарвлення, спрямоване на підбурювання місцевих мешканців до ворожнечі та розбрату.
У відповідь Корнило Устиянович пояснював, що дотримувався традиційних зразків іконографії пекла, що відображають покарання за аморальну поведінку. Він приводив як приклади такі твори мистецтва, як «Страшний суд» Мікеланджело та інші аналогічні композиції. У підсумку справа щодо художника завершилася на його користь.
У радянський період у церкві служили священики Російської Православної Церкви. У 1960-х роках тут відновили живописні розписи.
До фасаду церкви вмуровано кам’яний хрест з 1806 року та надгробну плиту австрійського урядовця 1807 року. На таблиці німецькою мовою написано: «Тут спочиває Генріх Кізель з Ігельштайна, цісарсько-королівський старший лісничий, який у 41-му році життя помер 6 жовтня 1807 року. Присвячено його синами». Пам’ятний хрест біля входу засвідчує, що перша дерев’яна церква на цьому місці існувала ще з 1564 року.
Фото: скріншоти з відео про село Бутини каналу Ехраnd