Тегеран став свідком найбільших за кілька десятиліть антиурядових протестів: демонстрації охопили десятки районів столиці та її великоміського регіону, населення якого налічує близько 16 мільйонів мешканців. Упродовж кількох годин у четвер увечері силові структури демонстрували незвично стриману позицію. У районах із найбільшими скупченнями протестувальників поліція й підрозділи безпеки переважно уникали прямої конфронтації, що породжує припущення щодо наміреного стримування з боку влади.
Однак така обережність мала вибірковий і стратегічний характер, а не була абсолютною. У той час як у Тегерані спостерігалася порівняно обережна реакція, повідомлення з менших міст і провінцій країни свідчать про значно жорсткіше застосування сили.
За даними численних іранських правозахисних організацій, серед яких німецька курдська група Hengaw і американське агентство Human Rights Activist News Agency (Hrana), від початку протестів понад два тижні тому загинуло більше 40 осіб.
Перевірка фактів команди BBC Persian підтвердила особи щонайменше 21 жертви завдяки інтерв’ю з рідними, значна частина яких були вбиті в Лорестані та курдських регіонах провінцій Ілам і Керманшах. Відеодокази, отримані BBC, демонструють, як силовики відкривали вогонь безпосередньо по демонстрантах. Крім того, у конфліктах загинуло щонайменше четверо співробітників сил безпеки.
Верховний лідер Ірану аятола Хаменеї виступив із жорсткою заявою, підкреслюючи, що Ісламська Республіка «не відступить перед варварами». У промові в п’ятницю, коментуючи протести, він кваліфікував їх як іноземно організований саботажну діяльність. Зазначаючи про пошкодження майна в Тегерані, він стверджував, що демонстранти зруйнували власні будівлі «лише щоб догодити президентові Сполучених Штатів».
На тлі захоплення США президента Венесуели Ніколаса Мадуро керівництво Ірану зростаюче стурбоване тим, що Сполучені Штати можуть серйозно реалізувати свої загрози. Особливо це загострилося після червневої 12-денної війни з Ізраїлем минулого року, під час якої США бомбили іранські ядерні об’єкти, а також внаслідок ослаблення підтримуваних Іраном бойових угруповань у різних регіонах.
Ці події можуть підштовхнути Вашингтон до нанесення удару по Ірану без побоювань суттєвої відповіді.
На позиції режиму значно впливає президент Дональд Трамп. З початку протестів він неодноразово попереджав Тегеран, що Сполучені Штати застосують рішучі заходи у разі загибелі мирних демонстрантів.
У недавньому радіоінтерв’ю Трамп заявив, що Іран «отримає потужний удар», якщо повторяться масові вбивства, що мали місце під час попередніх хвиль протестів. Водночас він оминув відповідальність за вже зафіксовані смерті, пояснивши деякі з них «давками у натовпі». Проте наголосив, що іранській владі чітко вказано межі, які не можна переходити.
Невідомо, чи ці попередження впливають на дії режиму. У Тегерані, де символічно найвищі втрати для влади, силові структури, здається, стримуються, щоб уникнути сцен масового кровопролиття. За повідомленнями, у столиці ввечері у четвер було чути постріли, але через майже повний інтернет-блок важко перевірити ситуацію.
Проте за межами столиці придушення протестів відбувається швидко і жорстоко.
У 2022 році під час масштабних протестів, що спалахнули після смерті курдської жінки Махси Аміни у поліцейському ув’язненні в Тегерані, загинуло понад 500 осіб за даними правозахисних організацій. Важливу роль у їх кровопролитному придушенні зіграли Корпус Вартових Ісламської Революції (КВІР), разом з пов’язаними з ним формуваннями та антибунтівною поліцією.
Ісламська Республіка традиційно покладається на багаторівневу систему силових органів для придушення масових протестів. Окрім поліції для придушення заворушень, режим залучає ополчення Басидж — добровольчий парамілітарний підрозділ під контролем КВІР, часто діючий у цивільному одязі.
У більш складних ситуаціях командування переходить від поліції до командирів КВІР, що свідчить про перетворення протестів із громадянського безладу на загрозу національній безпеці. Цей перехід зазвичай передує жорстоким репресіям, масовим арештам і застосуванню летальної сили.
Президент Ірану Масуд Пезешкіян закликав до терпимості щодо того, що він назвав «легітимними протестами», проте його вплив обмежений. Остаточний контроль над політикою безпеки належить Верховному лідеру, а не президентові.
Нинішня стратегія режиму, схоже, полягає у тактиці затягування часу — намагаючись ослабити активність протестувальників, обмежити число жертв у найбільш видимих місцях і уникнути дій, що можуть спровокувати пряму іноземну реакцію.
