Війна в Україні завершиться лише тоді, коли буде повернення Криму під український прапор. Саме таку позицію 24 листопада 2025 року чітко озвучив Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, виступаючи у Стокгольмі на спільній пресконференції зі спікером Риксдагу Швеції Андреасом Норленом. Для Києва це не риторика «на майбутнє», а точка, від якої взагалі має сенс говорити про будь-які мирні переговори.
Чому заява прозвучала саме в Швеції
Стефанчук говорив про деокупацію на тлі події, де фокус був саме на Кримі: у Швеції зібралися делегації парламентів з десятків країн світу, щоб обговорити роль півострова у війні та формулі миру. За словами спікера, ці зустрічі — сигнал, що тема Кримської платформи не «втомила» партнерів і не зникає з міжнародного порядку денного. Навпаки, вона стає базовою частиною розмови про майбутню безпеку Європи.
Крим у формулі справедливого миру
Ключовий сенс меседжу Стефанчука простий – російська окупація не може бути законною «ціною за тишу». Він наголосив, що будь-які домовленості, які залишають Крим під контролем РФ, не завершують війну — вони просто відкладають її наступний акт. Для України територіальна цілісність — це не політична опція, а конституційний і моральний принцип.
«Червоні лінії», які Київ не перетне
У тому ж виступі спікер ВР окреслив три «червоні лінії» для перемовин: жодного юридичного визнання захоплених територій, жодних обмежень для Сил оборони та жодного вето на право України обирати союзи. Тобто, якщо хтось пропонує мир, але з вимогою «забути» про Крим чи зменшити армію — це не мир, а інша форма примусу.
Як це співзвучно з позицією партнерів
Заява Стефанчука лягла в один ряд із нинішніми сигналами від європейських союзників: підтримка України напряму пов’язана з принципом «кордони не змінюють силою». Цього ж дня група голів парламентських комітетів із закордонних справ 20 країн Європи видала спільну заяву про мир лише на основі міжнародного права та поваги до суверенітету України. Тон цих повідомлень однаковий: поступки територіями не створять стабільності.
Чому тема Криму знову на передовій дипломатії
Після хвилі розмов про різні «плани миру» у світі стало більше спокус знайти швидку формулу «припинення вогню». Але українська влада щоразу повертає дискусію до першопричини: війна почалася з Криму і має завершитися його звільненням. Інакше Росія отримає прецедент, що окупація працює. Тому для Києва деокупація — це про справедливість, безпеку і пам’ять, а не лише про географію.
Що означає ця позиція для подальших переговорів
Стефанчук фактично зафіксував рамку: Україна готова до реального діалогу, але тільки такого, який не перекреслює її права. Це важливо чути зараз, коли на Заході зростає активність навколо дипломатичних контактів і пошуку «нового імпульсу» для перемовин. Українська сторона не відмовляється від ідеї миру — вона відмовляється від миру ціною втрати власної державності.
Який сигнал адресовано Росії
Меседж до Москви максимально прямий – спроба закріпити російську окупацію через переговори не буде прийнята ні політично, ні юридично. Україна не торгує своїми регіонами, а навпаки — будує міжнародну коаліцію, яка посилює тиск, санкції й ізоляцію РФ, доки повернення Криму не стане незворотним фактом.
Для мільйонів українців позиція звучить, як підтвердження очевидного – держава не «обміняє» Крим на папірець про перемир’я. А для кримчан і кримських татар це ще й знак, що їхня боротьба не загубилася у великій війні. Крим лишається символом того, за що Україна стоїть від 2014 року — за право бути вдома, вільно і без окупанта.
