13-річний юнак, який трагічно загинув через нещасний випадок, врятував життя 11-річному хлопчику зі Львова, ставши посмертним донором нирки. Операцію з пересадки виконали спільно фахівці Центру трансплантології та дитячої лікарні святого Миколая.
Історія юного пацієнта починається у віці чотирьох років, коли львів’янин Юрчик переніс ангіну, що спричинила серйозне ускладнення у вигляді нефротичного синдрому. Почалися тривалі роки постійного лікування, що включав відвідування лікарень, численні уколи та прийом медикаментів. Проте захворювання стрімко прогресувало. У дев’ятирічному віці нирки перестали справлятися з виведенням зайвої рідини, що спричинило сильний набряк тіла, а рівень креатиніну досяг критичної цифри — 1200. Єдиним можливим врятуванням стало проведення гемодіалізу — процедури штучного очищення крові, що тривала по чотири години через день.
Три роки Юрчик проходив лікування на діалізі, що виявилося надзвичайно виснажливим для дитячого організму. Він припинив рости, кісткова система стала надзвичайно крихкою, а постійно підвищений кров’яний тиск суттєво навантажував серце. Для порятунку життя малюка необхідною була трансплантація нирки.
У березні, коли знесиленого хлопчика знову привели на гемодіаліз, трансплант-координаторка повідомила родині довгоочікувану новину: з’явився донор. Ним виявився 13-річний підліток, який отримав несумісну з життям важку черепно-мозкову травму. Родина донорa дала згоду на посмертне донорство органів, завдяки чому були врятовані життя чотирьом іншим дітям.
Мама Юрчика, Ірина, у своєму інтерв’ю поділилася емоціями:
– «З новин я одразу зрозуміла, хто став донором для мого сина. Ми з чоловіком відвідали церкву, щоб помолитися за того хлопця. Я безмежно вдячна його батькам, які дали дозвіл на трансплантацію та врятували мою дитину. Тепер ми вважаємо, що цей хлопчик — наша друга дитина, адже його частина живе в моєму синові.»
Пересадку нирки виконали медичні спеціалісти Центру трансплантології та лікарні святого Миколая. Переживання, пов’язані з перебігом хвороби сина, а також періодом гемодіалізу і очікування донорського органу, спонукали Ірину ухвалити важливе рішення — підписати згоду на посмертне донорство власних органів. Вона пояснила:
– «Після смерті мої органи Богові не потрібні, натомість вони можуть врятувати чиєсь життя.»
—
Якщо ви виявили помилку на цій сторінці, будь ласка, виділіть текст із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.
