6 січня відзначають свято Богоявлення Господнього. У минулі століття на території Львова існувала дерев’яна церква Богоявлення, розташована на перехресті сучасних вулиць Івана Франка, Князя Романа, Фредра та Шухевича. Історик Микола Голубець у 1926 році у газеті «Діло» опублікував розвідку про цей стародавній втраченний храм, яка зараз доступна на сайті «Фотографії старого Львова».
На Галицькому передмісті до XVI століття функціонувала лише одна українська церква – Богоявленська. Поруч із нею розташовувалося велике кладовище. Неподалік, у 1444 році, було збудовано католицький монастир кармелітів.
Існує панорама Львова Франсуа Пернера 1772 року, на якій церкву Богоявлення обведено зеленим кольором.
За словами Миколи Голубця:
> «Немає сумніву, що початок нашої церкви, хоча й не сягає княжої доби Львова, пов’язаний з датою заснування самого Галицького передмістя в середині XIV століття. Найдавніші львівські акти вже згадують її у 1386 році як орієнтир для передмістя.»
Комплекс, що включав церкву, дзвіницю, плебанію, школу та шпиталь, займав територію нинішнього скверу на перетині вул. Князя Романа і Франка. Земельна ділянка церкви охоплювала простір від сучасної обласної прокуратури вздовж вулиць Саксаганського та Франка до Пекарської, а потім вниз вулицею Шухевича до середини Князя Романа. При церкві діяло братство, яке у 1607 році заснувало школу, а згодом організувало шпиталь, коли зросли його фінансові можливості.
Церква зазнала реконструкції у 1590-х роках, коли богоявленські братчики побудували нову споруду не на місці старої, а на більш вигідній ділянці, яку надали декілька мешканців Галицького передмістя.
З перепису 1599 року відомо, що у власних домах на Галицькому передмісті мешкали 43 українські родини, серед яких переважали пекарі, а також торговці, крамарі, гончарі, стрихарі і один маляр на ім’я Микола Шпанієль, який займався оздобленням церкви в Романові. Ще 23 українські сім’ї жили в орендованих помешканнях. Ці сім’ї переважно складалися з переселенців з сільської місцевості та Греції, у тому числі пекарів, шевців, кравців, гарбарів і гребінників.
Під час національно-визвольної війни Богдана Хмельницького військо бранця Шебаса Ґірея штурмувало кармелітський монастир, розташований поруч із Богоявленською церквою. Після бойових дій на кладовищі біля церкви у 1648 році було насипано високу козацьку могилу, на місці якої через два століття було зведено кам’яницю Крижановського (будинок №36 на вул. Князя Романа).
Історик Микола Голубець детально описує цю знахідку:
– Під час риття фундаментів кам’яниці було знайдено численні козацькі кістяки, які були зібрані у кілька скринь та перевезені на Личаківське кладовище.
– Останки зброї передано до музею Любомирських, видатні черепи – до університетського антропологічного інституту.
– Нажаль, нагрудні хрести, персні та інші прикраси, знайдені на кістках, були розкрадені робітниками, залученими до будівництва.
У 1671 році король Михайло Корибут надав церковному братству привілей на право «курити горілку», а у 1677 році Ян ІІІ Собеський дозволив братству варити пиво для утримання братського шпиталю та допомоги нужденним парафії.
Під час татарського нападу на Львів у 1695 році, очолюваного Шебасом Ґіреєм, ворожий ватажок у розпачі через поразку спалив обидва передмістя, включно з Богоявленською церквою, разом із тілами своїх воїнів. Такі дії мали на меті осквернити святиню християнського населення.
Попри це парафіяльна громада та братство відновили церкву. За документами 1743 року, церква була описана як:
– дерев’яна, міцна споруда,
– покрита ґонтою,
– збудована на землі, частково наданій мешканцями Галицького передмістя, а частково придбаній братством.
Приблизно у 1711 році було освячено нову церкву, яка мала три вівтарі, повноцінний іконостас і 22 великі образи.
У 1799 році австрійський уряд провів ревізію парафій. Незважаючи на наявність близько 835 вірян у Богоявленській парафії, її було скасовано та приєднано до Успенської церкви. Споруду церкви та дзвіницю з прилеглою ділянкою продали. Кращі церковні речі було передано до собору святого Юра, а інші – до Успенської церкви.
За радянської влади на місці колишньої церкви та кладовища було облаштовано громадський підземний туалет. Нині на цьому місці облаштовано невеликий сквер із пам’ятним каменем, присвяченим полеглим козакам.
