Равіта Панну, майстерка з макіяжу, вклала багато років наполегливої праці у розвиток власного салону краси в містечку Волсолл. Народившись у сусідньому Вулверхемптоні, вона стала успішною підприємницею та гордою матір’ю. Водночас Равіта, як і низка інших азійських жінок у Західному Мідлендсі, повідомляє кореспондентам BBC про постійне відчуття тривоги та страху, адже вона боїться за безпеку своєї доньки, коли та виходить з дому.
Упродовж останніх двох місяців, лише за 16 км одна від одної, сталися два випадки зґвалтувань із расовою ознакою, про які повідомляла поліція.
1. Рано вранці 9 вересня в Ольдбері на вулиці Тейм трапився напад на жінку сикхської віри, якій близько 20 років.
2. Ввечері 25 жовтня у районі Парк-Голл у Волсоллі подібний злочин стався з іншою сикхською жінкою того ж віку. Поліція пред’явила обвинувачення 32-річному чоловіку на ім’я Джон Ешбі.
В обох випадках злочинці були незнайомі жертвам. Крім того, 27 жовтня у Вулверхемптоні унаслідок застосування електричного шокера було фізично поранено ще одну жінку азійського походження; цей інцидент також кваліфікується як расово вмотивований напад, проте без сексуального насильства.
Голова правління благодійної організації Sikh Women’s Aid, Сухвіндер Каур, зазначає, що гаряча лінія організації отримує значно більше дзвінків від жінок, котрі відчувають страх.
– Одна матір-одиначка з Волсолла, яка виховує трьох дочок, звернулася по допомогу через побоювання, що її діти не зможуть безпечно дістатися до школи, адже їхній маршрут проходить через район, де стався напад.
– Каур констатує: «Зараз панує справжній страх — це не вигадки праворадикальних спільнот чи соціальних мереж, це реальна загроза на наших вулицях».
Представники поліції Західного Мідлендсу повідомили, що пріоритетом для них є зробити регіон безпечнішим, особливо для жінок та дівчат. Вони налагоджують співпрацю з жіночими благодійними організаціями, лідерками жіночих громад, партнерами з питань безпеки, незалежними консультативними групами та місцевими політиками для обговорення проблеми безпеки.
Начальник поліції Філ Долбі, коментуючи виставлення обвинувачень у справі про напад у Волсоллі, зазначив, що правоохоронці розуміють «страх і занепокоєння, які цей злочин викликав у спільнотах».
Ми поспілкувалися з різними азійськими жінками різних віросповідань у Бірмінгемі та регіоні Чорної краї, які поділилися своїми переживаннями щодо безпеки. Вони говорили про те, як раніше почувалися захищеними, але тепер бояться відкривати двері незнайомцям або навіть залишатися у оселі на самоті.
– Шабнам Ансарі, мусульманка з Дадлі, зазначає: «Я ношу хіджаб і завжди розуміла, що можу стати жертвою расизму. Але те, що сталося в Ольдбері та Волсоллі, змушує мене відчувати, що й кольору шкіри достатньо, щоб стати мішенню для фізичного та сексуального насильства».
– Джаззі Кулар, 51-річна вчителька з Бірмінгема, зізнається, що тепер боїться відкривати двері незнайомцям.
– Кавіта Масавала, працівниця міської ради з Південного Бірмінгема, додає: «Як азійська жінка, народжена і вирощена в Бірмінгемі, мені боляче чути про такі випадки. Ми живемо у 2025 році, і все ще мусимо бути насторожі через колір шкіри. Тепер я двічі подумую, перш ніж вийти на прогулянку».
– Махсума, матір з Бірмінгема, яка не назвала прізвища, відвідує ігрові майданчики у Волсоллі, але невпевнена, чи зможе і надалі приводити туди дітей: «Я ніколи раніше не відчувала такого страху».
Равіта, власниця салону краси, має майже 30 тисяч підписників в Instagram, багато з яких – сикхські жінки зі США, Канади та Дубая. Вона розповідає, що її підписники з-за кордону висловлюють сумнів і тривогу через те, що відбувається в Британії, висловлюючи занепокоєння за безпеку своїх «сестер» тут.
Вдома, 45-річна Равіта турбується про безпеку доньки того самого віку, що і потерпілі з Волсолла та Ольдбері.
– Вони з донькою домовилися: жодних поїздок автобусом, її забиратимуть із роботи самостійно.
– Водночас Равіта прагне знайти золоту середину, бо не хоче занадто обмежувати свободу своєї дитини. Вона хвилюється, що через нещодавні інциденти деякі азійські родини почнуть надмірно контролювати своїх доньок.
– «Як мама, чи хочу я зараз, щоб донька ходила вулицями? Однозначно ні», — каже вона. — «Мрію загорнути її у вату та тримати поруч, але й це неможливо, бо вона має право жити своїм життям».
У цей складний період багато людей відчувають емоційний тиск: два згаданих злочини внесли відчуття страху в громаду.
Поки жінки розмірковують про особисту безпеку на вулицях та у власних домівках, громадські організації розглядають можливість розповсюдження спеціальних сигналізацій для захисту від нападів.
Голова Sikh Women’s Aid говорить, що жінки змушені переглядати свої щоденні звички і обмежувати власні свободи.
