Карен Стіррат та Шармейн Лакок протягом багатьох років боролися за право дізнатися правду про інфекції, що були отримані в лікарні під час лікування в головному медичному закладі Глазго – у шпиталі Queen Elizabeth University Hospital (QEUH). Ці дві жінки, які є матерями дітей, котрі під час терапії раку піддавалися зараженню інфекціями, стикалися із численними перешкодами, обманом і маніпуляціями. Зараз вони висловлюють гнів через затягування визнання проблеми.
Їхні діти та десятки інших вразливих малюків із онкологічними або кров’яними захворюваннями ставали ще більш хворими під час перебування в лікарні. Дехто з них помер. Протягом років адміністрація, що керує кампусом лікарні, відмовлялася визнавати, що системи водопостачання та вентиляції можуть бути причиною цих інфекцій.
Карен Стіррат коментує: «З самого початку ми разом з іншими сім’ями виступали за правду і за це нас критикували. Ми знали, що відбувається насправді, але нам казали, що ми це собі уявляємо». Однак тиждень тому NHS Greater Glasgow and Clyde зробила несподіваний поворот.
Водночас адміністрація заявила, що на «балансі ймовірностей» вважає, що серед інфекцій відіграла роль саме навколишнє середовище лікарні, особливо система водопостачання. У своїх підсумкових заявах для публічного розслідування медична рада також визнала:
– лікарня, відкрита у 2015 році, була незавершеною;
– існували «тиски» з метою вчасного здавання будівлі;
– у перші роки здійснювалося недостатнє обслуговування;
– лікарі з контролю інфекцій, які намагалися підняти тривогу, були погано поставлені.
Такі пізні визнання, які суперечать деяким позиціям ради під час шестирічного розслідування, були сприйняті із полегшенням, але водночас викликали роздратування батьків. Для деяких із них це стало своєрідним «занадто пізно». Як зазначає Карен, «їхній відступ від початкових тверджень – це надто мало і надто пізно. Це день абсолютного й неприхованого гніву через те, що справа дійшла до такого стану».
У 2019 році донька Шармейн — Пейдж, якій тоді було три роки, під час лікування від раку отримала небезпечну інфекцію. «Коли лікарі повідомили про це, мені здавалося, що для моєї маленької вже побудували труну», — каже Шармейн. Хоч Пейдж одужала і зараз вільна від раку, її матір досі відчуває психологічну травму: «Ми живемо в страху, що діти можуть захворіти знову і, можливо, наступного разу пощастить менше. Вважаю, що ми, батьки, психологічно зламані тим, що маємо вести цю боротьбу».
Обидві жінки також відчувають «вину виживших»: їхні діти живі, тоді як деякі, чиї батьки познайомилися з ними під час спільних кампаній, загинули.
Син Карен — Келеб — і досі лікується від наслідків мозкової пухлини, діагностованої, коли йому було лише три роки. У 2019 році лікування починали у дорослому відділенні, бо онкологічні відділення дитячої лікарні були зачинені через загрозливий рівень інфекцій. Карен розповідає: під час поїздки до США за спеціалізованим протонним лікуванням американські лікарі були здивовані тим, що йому прописали сильний антибіотик. Вона переконана, що це було профілактичною мірою, оскільки глядячі у лікарні Глазго турбувалися, що дитина може заразитися. Після повернення на лікування у QEUH Келеб отримував цей препарат, але медперсонал не розповідав причин.
Карен не звинувачує медиків, бо, за її словами, менеджмент заборонив їм повідомляти батькам про проблеми із водопостачанням та пов’язані з ним ризики. «Одна з лікарок плакала переді мною й казала, що хотіла б сказати більше, але їй не дозволили керівники. Це неприпустимо», — додає вона.
Новий медичний кампус QEUH відкрив свої двері для першого пацієнта у квітні 2015 року, а офіційне відкриття відбулося влітку за участі королеви Єлизавети II. Це один із найбільших у Європі медичних комплексів, вартість якого склала понад £840 млн. За іронією долі, місцеві жителі жартома прозвали його «Зіркою смерті» на честь космічної станції із кіноепопеї «Зоряні війни». Будівля багато обіцяла в плані комфорту і якості догляду — це було яскравим контрастом із застарілими оболонками вікторіанських лікарень, які вона замінювала, а поруч дитяча лікарня зі своїми яскравими вікнами створювала атмосферу безпеки для хворих і їхніх батьків.
Шармейн пригадує: «Зовні будівля виглядала прекрасно, всередині — чисто і затишно. Ми ніколи не думали, що в лікарні може щось піти не так. Нам оголосили страшний діагноз, але ми були впевнені, що ми в найкращому місці і нас вилікують».
Однак факти легендарної будівлі виявилися неідеальними. Ще до відкриття були проблеми з перевезенням пацієнтів і тривало чекання на госпіталізацію. Під час відкриття на об’єкті перебувало до 200 підрядників, які поспішали закінчити проект у строк — медичний персонал сповна відчував перевантаження через необхідність виправити помилки. Тільки через роки спливла скандальна інформація про підвищену захворюваність на інфекції та смерті пацієнтів, спричинені внутрішньолікарняними інфекціями.
У 2017 році десятирічна Міллі Мейн, що одужувала після пересадки стовбурових клітин у дитячій лікарні, захворіла на інфекцію через внутрішньовенний катетер, розвиваючи сепсис. Вона померла. Її мати Кімберлі Даррох заявила у документальному фільмі BBC Disclosure, що сподівалася, ніби лікування дасть доньці другий шанс. «Лікування спрацювало, але легка інфекція змінила все», — згадує вона. Батьки Міллі підозрювали, що інфекцію викликала система водопостачання лікарні, проте медична рада відмовлялась визнавати прямий причинно-наслідковий зв’язок і не бере відповідальність за конкретні випадки. Попри це Кімберлі стала голосом батьків, які відчували себе ігнорованими та ошуканими.
У 2018 році було зафіксовано спалах інфекцій. У воді дитячої лікарні виявили підвищений рівень бактерій, небезпечних для пацієнтів зі зниженим імунітетом. Шармейн говорить: «Спершу ми побачили оголошення про те, що раковина призначена лише для миття рук. Потім нам привозили бутильовану воду й казали не користуватися водою з крана навіть для чищення зубів». Через це більшість уразливих дітей перевели у доросле відділення, доки інфекції розслідували і усували наслідки. Обидві матері помічали й інші проблеми: душові, що потопали, жалюзі, що не відкривались. Карен настільки боялася води, що брала з дому власні столові прибори і пляшку. На початку 2019 року у ЗМІ з’явилася нова проблема — грибкова інфекція, пов’язана із пташиним послідом, стала однією із причин смерті десятирічного хлопчика. Підозри пали на вентиляційну систему: проблеми із фільтрами або тиском повітря могли сприяти потраплянню забрудненого повітря в приміщення, де лікували найвразливіших. Спочатку колонія грибка була виявлена поблизу вентиляційного входу на даху, заставленому голубами, але подальше розслідування спростувало це.
Попри те, що адміністрація лікарні визнала ймовірний вплив водопровідної системи на інфекції, вона досі сумнівається у зв’язку з вентиляційною системою, хоч і визнає, що у деяких зонах вона не відповідає вимогам. Це не виправдання для родини Дейл Армстронг, котра втратила 73-річну Ґейл Армстронг — хвору на термінальній стадії, але, на їхню думку, ця інфекція прискорила її смерть. Її донька Сенді вважає, що запізнілі та обережні визнання ради — це «яблуко від трутня». «Це лише спричиняє більше болю, нерозуміння та люті, бо здається, що вони намагаються врятувати власну репутацію, а не відкрито спілкуватися з нами», — говорить вона.
Хронологія скандалу довкола лікарні:
1. Наприкінці 2019 року питання обговорювалося у Шотландському парламенті, де Анас Сарвар, нині лідер Шотландської Лейбористської партії, озвучив справу Міллі Мейн. Він отримав витеклі доповіді, які свідчили про застереження експертів щодо безпеки системи водопостачання ще на початку прийому перших пацієнтів.
2. За посилення суспільного резонансу й відтермінування введення в експлуатацію окремої лікарні в Единбурзі через вентиляційні проблеми, міністр охорони здоров’я Шотландії Жан Фріман ініціювала публічне розслідування проектування, будівництва, введення в експлуатацію та обслуговування лікарень.
3. Розслідування тривало шість років, включно із свідченнями 186 осіб, і надало уявлення про те, що деякі лікарі та медперсонал описували як «оборонну» культуру управління в NHS Greater Glasgow and Clyde.
4. Доктор Тереза Інкстер, мікробіолог, зізналася, що відчувала тиск і небажання обговорювати проблеми на зборах з контролю інфекцій. Інша медик, старший лікар Крістін Пітерс, зазначала, що їй радили «не шуміти», інакше їй буде важко по службі. Вона також розповідала, що з 2014 року піднімала питання про проблеми будівель, але їй наполегливо радили не документувати це.
Зараз NHS Greater Glasgow and Clyde, під керівництвом нового генерального директора, визнає недоліки у процедурах повідомлення про порушення і вибачається перед працівниками, які не відчували підтримки. Водночас адміністрація заперечує існування змови. Вона вважає, що комунікація була недостатньою, проте не хотіла панікувати пацієнтів без необхідних доказів. Вона пояснює недостатки як системні, а не як провину окремих осіб, що працювали у стресових умовах.
Карен Стіррат засуджує таке ставлення: «Ми мали всю правду на руках, чорним по білому… Якщо це не спроба врятувати себе, тоді я не знаю, що це». Після виконання ремонтних робіт у 2020 році рівень інфекцій повернувся до норми, хоча у деяких відділеннях вентиляція все ще не відповідає державним стандартам. Водночас адміністрація запевняє, що альтернативні запобіжні заходи роблять госпіталі комплексу «певно безпечними».
Юристи публічного розслідування, які представляють інтереси суспільства, поставили ці заяви під сумнів, зазначаючи, що вразливі пацієнти можуть і надалі стикатися із підвищеним ризиком за певних обставин.
Остаточний звіт голови розслідування лорда Броді очікується пізніше цього року, але конфлікти вже стали предметом політичних дебатів. У жорстких дискусіях у парламенті опозиційні лідери вимагали дізнатися, хто саме і чому тиснув на відкриття лікарні у визначений термін; чи було це пов’язано із фактами, що воно збіглося із загальними виборами. Прем’єр-міністр Шотландії Джон Свіні рішуче заперечив політичний тиск і зазначив, що міністрам від Національної Шотландської Партії стало відомо про проблеми з водопостачанням лише у березні 2018 року, майже через три роки після відкриття.
Для батьків таких, як Карен Стіррат та Шармейн Лакок, головне — з’ясування правди, яку вони шукали роками. Їх діти живі, і нині вони проходять період оздоровлення як фізично, так і психологічно. Водночас Шармейн визнає, що важко пробачити тих, хто, на її думку, намагався приховати правду: «Це стало частиною нашого життя. Це переслідуватиме нас назавжди».
