Район вулиці Тараса Шевченка у Львові історично відомий як Янівське. У середині та другій половині XIX століття ця частина міста була чи не осередком кримінальних елементів. Злочинне угруповання відомого розбійника Нечипоровича утримувало на Янівському власну криївку, яку забезпечувала близькість лісу Білогорщі, болотистої оболоні та безлюдних земель, так званих Піліховських ґрунтів. Територія між сучасними вулицями Єрошенка, Золотою і Сосенка простягалася безперервно аж до Кортумівки і Клепарова, що робило її ідеальним місцем для сховків та ускладнювало поліції переслідування злочинців і шахраїв. Серед гучних подій у львівській пресі 1870-х років варто відзначити напад на акцизну будівлю неподалік Янівської рогатки та масштабну пожежу сіна біля рогатки, у якій загинуло кілька десятків безпритульних містян.
Церква святої Анни
Ліва сторона вулиці довго залишалася пусткою, допоки наприкінці XIX століття на ній не зведено військові споруди. Ці будівлі функціонували і за радянських тоталітарних часів, але нині залишки їх майже відсутні, а на їх місці з’явилися нові житлові комплекси. На правій стороні вулиці в 1870-х роках спорудили великий паровий млин Тома. У радянський період тут виник Львівський мехсклозавод, який залишався діючим до 2007 року, після чого на його території збудували елітний житловий комплекс. Зі старої забудови сьогодні збереглася лише адміністративна будівля колишнього млина його власника Юзефа Тома, яка була використана як офіс колишнього заводу.
До недавніх років на території колишнього склозаводу існував ставок, котрий свого часу слугував для потреб млина. Легенди львівського краєзнавця початку XX століття Адама Краєвського називали цей ставок Геллєнбрандів, відомий тим, що щороку в ньому топився хтось із купальників.
У західній частині Янівського цвинтаря, неподалік від центрального входу, за часів Польщі розміщувалися три будівлі епідемічних бараків, які ліквідували часи СРСР. При вулиці Кирилівській, поруч із західною частиною цвинтаря, до Другої світової війни розташовувалася велика будівля. Територією колишнього заводу автонавантажувачів, у районі колишньої прохідної на вулиці Шевченка, проходила частина зруйнованої нині вулиці На Блоні (Залізнична). Унаслідок цього на території заводу розташувалися житлові будинки, які використовувалися підприємством.
За кілька останніх років фактично завершили знесення корпусів колишнього заводу автонавантажувачів, натомість на його місці збудували сучасний житловий комплекс. Мешканці Львова зауважували, що швидко дістатися пішки за 5 хвилин від Янівського цвинтаря до вулиці Залізничної, раніше було неможливо через територіальне розташування заводу.
В кінці 2013 року неподалік церкви Святої Анни відкрили транспортну розв’язку між вулицями Шевченка та Городоцькою — раніше ця ділянка була закрита для проїзду й проходу.
Колишня будівля Янівської рогатки розташовувалась приблизно на місці сучасних будинків №132 і №134 вулиці Шевченка. Вулиці, що з’єднують Татарбунарську і Кирилівську, проклали у середині 1950-х років. Північніше від Татарбунарської за часів Другої світової війни функціонував Янівський концтабір.
Північна частина вулиці Золотої у міжвоєнний період була практично незабудованою і мала назву Піліховські ґрунти. За радянських часів у цій зоні, за територією стадіону «Торпедо», облаштували парк.
Сучасна вулиця Голубовича простягалася від перетину з Одесською чи не наскрізь до вулиці Ярослава Мудрого. Ділянку між Одесською і Голубовича №8 у 1970-х роках було забудовано автотранспортним підприємством. Між будинком №52 та №52а вулиці Шевченка і далі до перетину з вулицею Хорватською у 1950-х роках проклали вулицю, яка 1982 року отримала ім’я Марії Кіх, а з 1992 року – Пстрака.
На місці сучасного невеликого парку з фігурою Матері Божої, встановленої в часи Незалежності, між будинками №19 і №28 вулиці Єрошенка до війни розташовувався Клепарівський цвинтар. За польських часів вулиця Піліховська (нині Єрошенка) з цього місця звертала на північ і йшла до сучасних вулиць Холмської й Дивізійної. У радянський період вулиця Єрошенка кардинально змінила напрямок: її проклали вниз вздовж огорожі спорткомплексу СКА до мосту і до перетину з початком вулиці Варшавської.
Від перетину з вулицею Золотою в радянські часи вулиця Єрошенка пролягала через територію колишнього єврейського цвинтаря, що призвело до зменшення його площі майже на півгектара. На північ від перетину Єрошенка і Золотої, де тепер проходить автомобільна дорога, колись стояв передпоховальний дім «Бет-Тахара», зруйнований німецькими окупантами у 1942 році. Сучасна автозаправка неподалік входу на єврейський цвинтар розташована на його колишній території. Від 1939 року північна частина цвинтаря зменшилася приблизно на один гектар, напроти південна частина зросла на 1,7 гектара.
Район проспекту Чорновола
Кут площі Торгової з початком проспекту Чорновола до Другої світової війни був зайнятий кварталом житлових будинків. Межуючи з сучасними вулицями Куліша, Зерновою, Ваговою і проспектом Чорновола, тут існувала площа для торгівлі зерном. Сьогодні на цьому місці розташовані:
- Зведений у 1964 році готель «Львів»,
- Житловий будинок середини 1950-х років (Куліша №6а),
- Одноповерхові торгові павільйони кінця 1960-х (Вагова №2 і №4).
На місці споруди Обчислювального центру (проспект Чорновола №4), датованого 1967 роком, раніше, до 1939 року, був квартал житлової забудови. Між цим кварталом і будівлею в’язниці (Замарстинівська №7) від 1871 року до кінця 50-х існувала вулиця Насосна, що з’єднувала теперішню вулицю Детька з площею Теодора. Натомість на місці нинішнього кінотеатру «Мир» (нині нічний клуб «Міленіум» на проспекті Чорновола №2) раніше був пустир.
Вулицю Вугільну, що перетиналася з проспектом Чорновола, паралельно з теперішньою вулицею Удатного, поєднувала вулиця, яка 1892 року отримала дві назви – Закутна і Маслова (1936–1944 роки — Бляуера-Кретовича). Проте назва Маслова практично не використовувалася. У післявоєнний період ця вулиця була включена до складу площі Святого Теодора.
Вулиця Закутна, початок XX століття
Між вулицею Вугільною і проспектом Чорновола зі сторони проспекту до 1939 року існував квартал житлової забудови. Західна частина кварталу площі Святого Теодора, прилегла до проспекту Чорновола, була зруйнована під час війни.
На місці сучасного скверика, оточеного проспектом Чорновола, вулицями Мстислава Удатного, Лазневою і площею Різні, у 1970-х роках облаштували фонтан зі світломузикою, а в 2013 році встановили пам’ятник закоханим Пелагії і Мікеліні. До Другої світової війни там розміщувались чотири квартали житлової забудови:
- Квартал, що належав до сучасної вулиці Мстислава Удатного;
- Квартал з двома іншими будинками, між якими проходила нині зникла вулиця Ламана (Крива), названа так у 1871 році;
- Маленький квартал двох будинків з боку проспекту Чорновола.
Частина проспекту Чорновола між вулицями Медовою і Люльки до війни була забудована. Житлова забудова також простягалася від будинку №39 на північ до вулиці Куліша.
Вулиця Куліша від Цехової до Під Дубом була житловою до війни. Між вулицями Під Дубом і Цеховою навпроти сучасного ТРЦ «Форум Львів» з середини XIX століття стояли дві будівлі колишньої міської медоварні, які у радянські часи використовували як соляні склади і розібрали у 1956 році.
До 1939 року річка Полтва виходила на поверхню у межах проїжджої частини сучасного проспекту Чорновола між будинками №45 та №57, приблизно за 50 метрів від кільця перетину проспекту Чорновола і вулиці Липинського. Перед самим кільцем зі сторони Липинського стояв міст, під яким протікала Полтва. Потім річка текла рівною дугою на захід через територію сучасних будинків №59 (Будинок побуту) і №61.
На ділянці сучасної вулиці Хімічної, між Джерельною і проспектом Чорновола, виходили дві нині неіснуючі вулиці: Садловського, що проходила біля теперішнього будинку №50, і Яблоновського – паралельно проспекту Чорновола за кількасот метрів від перетину з ним. Між вулицями Липинського, проспектом Чорновола і Хімічною з польських часів існували забудови, які зараз відсутні.
На місці будинку №14 вулиці Липинського колись був ставок розміром приблизно 70 метрів у довжину і 30 метрів у ширину. Вулицю Ремісничу з Хімічною з’єднувала неіснуюча нині вулиця Нова, що пролягала між будинками Ремісничої №15 і Хімічної №4, посеред теперішньої промислової забудови.
Вулиця Ставова була з’єднана з вулицею Новою за допомогою вулиці Нова бічна, яка зараз не існує і проходила територією теперішньої промислової зони. Проспект Чорновола (тоді вулиця Полтв’яна) від мосту і до вулиці Хімічної прокладався західніше від сучасного маршруту.
Між вулицями Панча і Масарика існувала до Другої світової війни вулиця Стефчика, яка наразі відсутня. Межуючі вулиці Масарика і Струмок мали неіснуючі сьогодні вулиці 15 Серпня, Капусцінського, Івашкевича та Комана. У проміжку між Панча та Окуневського тоді розташовувався стадіон «Білий орел».
Титульна фотографія: Facebook-сторінка «Мандрівка старим кордоном»
Якщо ви виявили помилку у цьому матеріалі, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для повідомлення.
