Впродовж 23-25 жовтня на одному з ключових магістральних водопроводів міста Львова сталося чотири послідовні прориви. Внаслідок аварій близько 50 тисяч мешканців залишилися без водопостачання на кілька днів. У соціальних мережах думки користувачів розділилися: одні висловлювали подяку працівникам ЛМКП «Львівводоканал», які виконували ремонтні роботи на трубопроводі, що функціонує з 1901 року, інші – критикували міську владу за багаторічну бездіяльність, яка, на їхню думку, спричинила масштабну аварію.
Щоб детально розібратися у ситуації, редакція Omega поспілкувалася з головою наглядової ради ЛМКП «Львівводоканал» та виконавчим директором Асоціації «Енергоефективні міста України», Святославом Павлюком.
Ціна проти надійності
Після аварії на львівському водогоні Святослав Павлюк у своїй колонці на Omega зазначив:
«Необхідна сума для проведення таких ремонтних робіт має бути врахована в тарифі – іншого джерела фінансування немає. Якщо Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), протягом десятиліть не дозволяє закладати ці кошти у тариф, то закони фізики не змінити: труби будуть рватись частіше. Фактична інвестиційна складова тарифу Львівводоканалу є приблизно в 18 разів меншою за мінімальну потребу для модернізації системи.»
Святослав Павлюк очолює наглядову раду ЛМКП «Львівводоканал» з березня 2024 року (фото zrozumilo.in.ua).
У масштабних містах, як от Львів, самостійне встановлення тарифів на водопостачання неможливе. Міські водоканали готують свої розрахунки для регулятора — НКРЕКП, який схвалює або відхиляє їх.
Проте, за словами Павлюка, підходи регулятора і міської влади є суттєво різними:
- Логіка регулятора орієнтована на максимальне зниження тарифу.
- Місто ж потребує стабільності підприємств, що означає вибір якісного обладнання, що прослужить десятиліттями напроти дешевих, короткотермінових рішень.
Наразі Львів та інші міста ведуть судові розгляди з регулятором з метою отримати право самостійно встановлювати тарифи на водопостачання та водовідведення. Проте результат цих процесів поки що відсутній.
Святослав Павлюк наголошує, що має бути система, згідно з якою орган місцевого самоврядування матиме право за власним бажанням встановлювати тариф, залишаючи за регулятором функції нагляду та контролю.
Структура тарифу та наявні виклики
Сучасна вартість послуги для львів’ян становить 25,88 грн за кубометр, до якої входять:
- Операційні витрати;
- Адміністративні витрати;
- Вартість електроенергії для насосного обладнання;
- Зарплати працівникам, що обслуговують мережі;
- Техніка, пальне, матеріали;
- Амортизація обладнання.
Поточний тариф не покриває навіть базові витрати підприємства. Навіть за умови мінімальних затрат (зокрема використання автомобілів з 50-річним ресурсом), тариф має становити приблизно 48 грн за кубометр. Ця сума дозволила б підтримувати інфраструктуру у задовільному стані.
Для планової заміни труб до закінчення їхнього терміну служби тариф має бути близько 65 грн за кубометр.
Щодо амортизації обладнання, існує проблема, що залишки активів підприємства, особливо старі труби кінця ХІХ — початку ХХ століття, документально оцінені за мінімальною вартістю, оскільки термін їх експлуатації офіційно вже минув. Тобто, заміна таких засобів на нові вимагає значно більших ресурсів, ніж це відображено у тарифі.
Особливістю є так звана переоцінка основних засобів в умовах високої інфляції (приклади – 1990-ті та 2010-ті роки). Вона покликана привести вартість активів до реальної, але за українським законодавством це тягне за собою 18% податку на прибуток, що ускладнює оновлення інфраструктури.
Голова наглядової ради ЛМКП «Львівводоканал» вважає, що:
- Переоцінка активів комунальних підприємств не повинна впливати на оподаткування, оскільки це відображення уже наявних, але недооцінених активів.
Також існує проблема з оплатою праці робітників, які цілодобово за будь-яких погодних умов виконують важку фізичну роботу по ремонту і підтримці мереж. Середня зарплата працівника водоканалу становить близько 20 тисяч гривень, що значно нижче, ніж у інших галузях.
Основні труднощі:
- Низька конкурентоспроможність підприємства щодо заробітних плат.
- Застарілий транспорт і технічні засоби;
- Нерозвинена інфраструктура робочих умов.
Ці фактори ускладнюють залучення та утримання кваліфікованого персоналу.
На сьогодні ЛМКП «Львівводоканал» частково компенсує нестачу коштів через дотації з бюджету Львівської міської ради, проте такі вибіркові витрати є далеко не найкращим рішенням, адже ці кошти могли би вкладатися у розвиток інфраструктури, наприклад, у каналізаційні системи населених пунктів Львівської громади.
Інженерні стандарти водопостачання
Існує суттєва технічна проблема з типом інженерних рішень, які застосовуються у Львові. Історично в місті прокладено однониткові магістральні водогони, тобто в кожному напрямку проходить лише один трубопровід. Наприклад, водогін від Стрия до Львова існує у вигляді однієї труби.
Для порівняння, у країнах Європейського Союзу стандартом є наявність двох або трьох ниток, що підвищує надійність постачання.
Приклади з інших міст України:
- У Миколаєві при відновленні водогону після руйнувань, зокрема війни, закладено дві нитки.
- У місті Дніпро між водозабором і містом прокладено три труби.
Переваги багато ниткової системи:
- Якщо пошкоджується одна труба, інші продовжують подавати воду без перебоїв.
- Витримка безперервного водопостачання завдяки системі камер переключення.
Натомість у Львові один прорив означає повне припинення водопостачання у подачі цього маршруту.
Щоб виконати ремонт магістрального водогону, потрібно:
- Зупинити водогін;
- Злити воду;
- Просушити пошкоджену ділянку.
Ці роботи потребують значних фінансових і часових ресурсів.
Найчастіші питання з соціальних мереж
-
За що споживачі платять?
Вода у Львів надходить із сотень джерел, розташованих на відстані від 30 до 110 км від міста. Окрім вартості труб та обслуговування мереж, витрати включають:
- Електроенергію для роботи насосів;
- Зарплати диспетчерським службам;
- Технічне обслуговування.
Точна собівартість видобутку і доставки води для кожної свердловини відмінна, тому враховується середньозважене значення.
-
Твердження про те, що труби не міняють, а лише латати, щоб освоювати бюджетні кошти
Святослав Павлюк пояснює, що в місцях, де дозволяє характер прориву, встановлюють тимчасові латки, аби забезпечити безперервне водопостачання та уникнути вимкнення для тисяч мешканців.
Основні моменти:
- Заміна труби вимагає зупинки водопостачання та зливу води;
- Латки застосовують як тимчасове рішення, згодом проводять заміну з урахуванням аварійності ділянки;
- Іноді нові труби монтують паралельно аварійним, що тягне значні витрати і часто потребує залучення кредитних коштів.
Позика, за законом, збільшує собівартість робіт приблизно на 40%, включаючи витрати на обслуговування кредиту, оформлення документів, послуги європейських інженерів та тривалість процесу.
Тому у тарифі хотілося б передбачити можливість самостійно здійснювати заміни швидко і без зайвих затрат.
-
Чому у Львові 20 років не оновлювали труби?
У минулі роки щорічно замінювали 30-35 км аварійних труб, що є значним покращенням у порівнянні з попередніми показниками 10-12 км на рік.
Однак це все одно є дуже мало, враховуючи:
- Близько 600 км аварійних магістральних водопроводів на балансі «Львівводоканалу»;
- Загальна протяжність разом із міськими системами становить близько 2,5 тисячі кілометрів;
- Крім водопостачання, існує велика мережа водовідведення та каналізації, що також потребує оновлення.
Процес модернізації значно ускладнюється повсюдною заміною мереж та дотриманням європейських екологічних стандартів, зокрема щодо якості стічних вод.
-
Чому прориває нові труби?
Нові сучасні труби не є менш якісними, проте на них частіше виникають прориви порівняно зі старими чавунними, що пов’язано з різними зовнішніми впливами:
- Високий рівень ґрунтових вод;
- Близькість до електроліній та залізничних колій;
- Точкові дефекти і прогорання.
Крім того, закупівлі в основному відбуваються за ціновим критерієм, а не на основі якості, що також потребує перегляду.
Зміни в діяльності «Львівводоканалу» за останній час
Попри складності, варто відзначити і позитивні результати:
- Втрати води в мережах за останні 6-8 років зменшилися з майже 50% до менш як 30% — найкращий показник серед водоканалів України.
- Зменшилось споживання електроенергії для насосів приблизно на 1,5-2%.
- Збільшилась річна заміна аварійних труб у три рази (30-35 км замість 10-12).
- Кількість проривів зменшилась з 4,5 тисяч на рік у 2013 році до близько 1,5 тисяч нині (враховуючи всі, навіть найменш помітні випадки).
- Налагоджено міжнародне співробітництво з Німеччиною, Данією, Японією та іншими країнами та організаціями, які сприяють оновленню обладнання та транспорту.
За словами Павлюка, обсяги залученої грантової та донорської допомоги перевищують підтримку з боку міської ради, що свідчить про активність підприємства у пошуку ресурсів.
Відкритість і прозорість
Голова наглядової ради «Львівводоканалу» наполягає на тому, що Львівська міська рада має відкрито інформувати населення про дефіцит фінансування, викликаний низькими тарифами.
З останнього підвищення тарифу минуло більше двох років — з грудня 2021 року. За цей період значно зросли ціни на електроенергію, реагенти, матеріали та інші складові.
Святослав Павлюк наголошує, що підприємство належить громаді міста, і кожен львів’янин по суті є її акціонером. Він порівнює ситуацію з вибором якісного сантехнічного обладнання в домогосподарстві та необхідністю інвестувати у надійне міське водопостачання.
Таким чином, щоб підтримувати водоканал у належному стані, необхідні прозорі комунікації, обґрунтовані тарифи та системний підхід до модернізації інфраструктури.
