У київському винному барі в суботній вечір Дарія, 34 роки, відкриває додаток для знайомств, переглядає профілі і відкладає телефон. Після понад десяти років у серйозних стосунках вона давно не була вільною. «Справжнього побачення не було ще до війни», – зізнається вона.
Чотири роки війни змусили українців переосмислити майже всі сфери повсякденного життя, зокрема і вибори у сфері відносин та батьківства. Ці рішення, у свою чергу, формують майбутнє країни, де спостерігається падіння кількості шлюбів і народжуваності.
– Мільйони українок, які виїхали на початку повномасштабного вторгнення 2022 року, вже створили нові життя й відносини за кордоном.
– Сотні тисяч чоловіків наразі відсутні: вони або на службі в армії, або перебувають за межами країни.
– Для тих жінок, які залишилися, перспектива зустріти когось для заснування сім’ї дедалі віддаляється.
Хрystина, 28 років, з міста Львова, відзначає, що чоловіків навколо стало помітно менше. Вона активно намагається знайти пару через додатки для знайомств, але без видимого успіху. За її словами, «багато, а, скажімо, більшість чоловіків бояться виходити на вулицю, особливо у нинішній ситуації». Вона має на увазі чоловіків призовного віку, які більшість часу проводять вдома, аби уникнути мобілізаційних патрулів міст України.
Щодо військових, то багато з них травмовані. «Більшість із них, якщо повернулися, побували в місцях із важкими переживаннями», – додає вона.
Дарія має схожий погляд і виділяє три категорії чоловіків, які доступні жінкам у її становищі:
1. Ті, хто ухиляються від мобілізації. Людина, яка мало виходить з дому, навряд чи підходить для будівництва серйозних стосунків.
2. Солдати, які змушені підтримувати довгі дистанційні стосунки, з випадковими візитами з фронту. З ними “будуєш зв’язок, а потім він йде”.
3. Чоловіки молодші за призовний вік – до 25 років. Однак ті, хто має 22 роки і менше, можуть безперешкодно залишити країну, і будь-якої миті можуть поїхати.
Жоден із цих варіантів її не приваблює.
Ближче до фронту багато військовослужбовців теж відмовляються від ідеї нових романтичних стосунків. Вони вважають, що через невизначеність робити довгострокові обіцянки – це безвідповідально.
Рослан, боєць, який служить у Харківському регіоні, усвідомлює обмеженість можливих обіцянок. Окрім кількох візитів на рік, букетів квітів та іноді дзвінків, запитує: «Що я зараз можу запропонувати дівчині?»
Денис, 31-річний оператор безпілотника, у голосовому повідомленні з позиції на сході країни каже: «Обіцяти дружині чи нареченій довгострокові плани важко. Щодня існує ризик загибелі чи поранення, і тоді всі плани, так би мовити, розсипаються».
Наслідки цього зламу відчуваються на різних рівнях і загрожують майбутньому України.
– З початку вторгнення кількість шлюбів різко знизилася – з 223 тисяч у 2022 році до 150 тисяч у 2024-му.
– Україна зіткнулася з ростом смертності, масштабною еміграцією (понад шість мільйонів людей виїхали з країни з 2022 року за даними ООН) та суттєвим падінням народжуваності.
– Це веде до стрімкого скорочення населення, що, у свою чергу, звужує робочу силу й гальмує економічний розвиток.
Олександр Гладун, демограф із Національної академії наук України, охарактеризував ці тенденції як «соціальну катастрофу війни». При цьому з 1992 по 2022 рік населення країни зменшилося з 52 мільйонів до 41 мільйона через високу смертність, міграцію та низький рівень народжуваності.
Показники народжуваності впали ще сильніше під час воєнних дій. За словами Гладуна, у 2022 році частково результати підтримали вагітності, що почалися у 2021 році. У 2023 році деякі пари наважилися на дитину в надії на швидке завершення конфлікту. Натомість у 2024 році, коли стало зрозуміло, що мир не на горизонті, рівень народжуваності різко знизився – він становить 0,9 дитини на жінку, рекордно низький рівень, набагато менший за необхідні 2,1 дитини для стабільності населення (для порівняння, загальний коефіцієнт народжуваності в Євросоюзі – 1,38).
Зазвичай падіння народжуваності під час війни потім компенсується рістом у мирний час завдяки тим, хто відклав планування дітей. Проте цей компенсаторний ефект триває максимум п’ять років і не може суттєво змінити похмуре довгострокове демографічне майбутнє України.
– «Чим довше триває війна, тим менше цей ефект, бо пари, які відкладали народження дітей, втратять таку можливість», – пояснює Гладун.
– На сьогодні конфлікт триває вже чотири роки, що є довгим періодом для спадкової демографії.
За підрахунками Національної академії наук, наслідки військового протистояння впливатимуть ще довго після його завершення, котрого наразі не видно. Прогнозують, що населення України до 2051 року зменшиться до 25,2 мільйонів – менш як половини чисельності 1992 року.
Навіть пари, що мають серйозні наміри, відчувають невизначеність війни.
Олена, 33 роки, звернулася до клініки репродуктивної медицини на околицях Львова для огляду. Вона – поліцейська і військовий інструктор, наразі заморожує яйцеклітини через проблеми зі здоров’ям, які заважають їй і чоловікові зачати дитину.
– Вона планує спробувати процедури ЕКЗ, але зважаючи на її роботу та загальну ситуацію в країні.
– Олена згадує довоєнне життя як красиве й «повне надій», проте мрії про сім’ю були відкладені через початок вторгнення у 2022 році: «У перший рік війни здавалося, що все зупинилося. Все, до чого ми прагнули – будівництво дому, планування дітей – більше не мало значення».
– Попри відносно безпечне для Львова становище, відчуття страху не зникло. Для Олени питання народження дітей нині пов’язане з відчуттям обов’язку: «Я роблю це і для себе, і для родини, і для України». Вона вірить, що солдати на фронті також готові помирати за невизначених майбутніх українських дітей.
На іншому боці кабінету – лікарка-гінеколог і керівниця клініки доктор Любов Михайлійшин. Вона з гордістю допомагає «сильним, гарним жінкам» на кшталт Олени, але найбільше її турбує, як війна шкодить плодючості молодих українців.
– Внаслідок тривалого хронічного стресу, безсоння, а також фізичного і психологічного травматичного досвіду на фронті, виникають проблеми з фертильністю.
– Це може негативно вплинути на рівень народжуваності в найближчі роки.
– «Ми чекаємо на демографічну кризу», – каже Михайлійшин, і Олена підтримує цю думку.
В останній час український уряд розробив стратегії для вирішення проблеми демографії, зокрема програми з доступної дитячої опіки та житла. Однак ці ініціативи базуються здебільшого на роботі місцевих органів влади, а не централізованому фінансуванні, тому багато проектів не стартують, зауважує Гладун.
При цьому, доки потенційні матері й діти залишаються у зоні воєнного ризику, державні заходи навряд чи принесуть значний успіх.
Нині чисельність населення України зменшилася на 17 мільйонів осіб порівняно з часом здобуття незалежності після розпаду СРСР. Лише повернення великої кількості з 6,5 мільйонів українців, які нині живуть за кордоном, могло б швидко покращити демографічні показники.
Проте навіть після завершення бойових дій невідомо, скільки людей повернеться додому.
– Гладун припускає, що українці будуть більш охоче повертатися, якщо країна відновить контроль над більшою частиною територій, захоплених Росією із 2014 року.
– Інакше будь-яке припинення вогню сприйматиметься лише як тимчасове перемир’я, а не остаточне завершення конфлікту.
Попри запевнення Москви, що Росія не прагне контролювати всю Україну, багато українців вважають, що Москва становить екзистенційну загрозу їхній державі, що триватиме навіть після перебування при владі нинішнього президента країни.
В цьому контексті демографічне скорочення населення слід розглядати також як загрозу національній безпеці, підкреслює Гладун: «Росія має значно більші демографічні ресурси, а значить – й більший потенціал для ведення війни».
Чим довше триває війна, тим більше невизначеність підточуватиме перспективи України щодо відновлення в довгостроковій перспективі.
«Планувати майбутнє здається крихким і майже наївним», – каже Дарія. – «Ця невизначеність боляча, але вона стає частиною повсякденного життя. Я навчилася приймати те, що можу залишитися одна не тому, що хочу, а тому, що війна змінює межі можливого. Вчитися жити з цим – теж своєрідне вміння виживати».
Додаткові матеріали підготувала Любов Шолудько.
