Василь Щурат – видатний український перекладач, який адаптував світові літературні твори українською мовою. Його життєвий шлях і діяльність були тісно пов’язані з боротьбою за українську освіту, культуру та національну ідентичність.
Коли в умовах заборони української освіти він виявився на межі переслідувань, Василь Щурат не зламався, а навпаки – заснував у Львові Український таємний університет, який став оазою знань для молоді. Він відмовився принести присягу польській державі, що призвело до втрати роботи в державних школах, а за свою громадянську позицію навіть на деякий час потрапив до польської в’язниці, звільнення з якої добивалася Ліга Націй. У відповідь на політичні репресії добровільно відмовився від звання академіка.
Своєю працею та життям Василь Щурат довів, що освітній і культурний опір може стати справжньою зброєю проти утисків і заборон. Він був перекладачем ключових для українського читача творів, а також учасником гострих літературних дискусій, зокрема з Іваном Франком, що перетворилися на один з найбільш резонансних літературних скандалів кінця ХІХ століття. Пропонуємо ознайомитися з найцікавішими фактами про його інтелектуальний спротив.
—
### Українізатор зросійщених регіонів
Василь Щурат народився у селі Вислобоки, що на Львівщині, в родині сільського педагога. Через виявлену ним національну свідомість його виключили зі школи після четвертого класу, і завершити середню освіту йому вдалося лише у двадцять років.
Кар’єрний розвиток проходив у кілька етапів:
– Навчання в українській академічній гімназії Львова.
– Подальше здобуття освіти у Віденському університеті зі спеціалізацією зі славістики.
– Успішне складання педагогічного іспиту у Чернівцях.
– Викладацька діяльність у гімназіях Станиславова, Перемишля, Бродів і Львова, де він викладав українську мову та класичну філологію.
Особливо значущою була його діяльність у таких містах, як:
– Перемишль: сприяв розвитку Українського інституту для дівчат.
– Броди: заснував філію «Просвіти», поширював читальні по сільських місцевостях, виступав проти обмежень на вивчення української мови та літератури в навчальних закладах.
Як свідчить його онучка Василина Щурат-Глуха, ця діяльність зробила його піонером громадського та освітнього руху в регіоні. У Бродах він також започаткував бурсу для дітей селян, які навчалися у гімназії. Сьогодні у Бродах йому встановлено пам’ятник біля місцевої гімназії, що підтверджує шану до його внеску.
—
### Засновник Українського таємного університету
Після відмови присягати польському уряду 1919 року Щурат був звільнений із державних шкіл. Водночас, щоб продовжувати просвітницьку діяльність, він організував університетські курси при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка (НТШ). Уже 1921 року вони трансформувалися в Український таємний університет, де Василь Щурат зайняв посаду першого ректора та завідувача кафедри української літератури, а також читав лекції з історії мови й літератури.
Ця діяльність коштувала йому трьох місяців ув’язнення, але він був звільнений завдяки втручанню Ліги Націй. Лекції університету відбувалися конспіративно, з постійною зміною локацій, але користувалися великою популярністю серед студентів, які бажали вивчати новітню українську літературу і культуру.
У 1922 році Щурат став директором приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові, на цій посаді він пропрацював 13 років. Саме тут викладала перша українська офіцерка та січова стрільчиня Олена Степанів.
—
### Спільне навчання з Іваном Франком
Дружба Василя Щурата з Іваном Франком розпочалася ще у львівській гімназії. Старший на 15 років Франко підтримував його творчу та дослідницьку діяльність: писав рецензії на поезії Щурата, публікував його етнографічні розвідки і заохочував займатися перекладами. Зокрема, у 1895 році Щурат переклав на українську мову поему «Пісня про Роланда» французькою, а його переклад «Слова о полку Ігоревім» вважався одним із найкращих і найсучасніших.
Вони разом вирушили до Відня — Щурат вивчав славістику, Франко здобував докторський ступінь. Близько року вони спільно винаймали житло у столиці Австро-Угорщини.
—
### Гучний літературний скандал
У 1896 році Василь Щурат опублікував статтю «Др. Іван Франко», в якій, розглядаючи поезії зі збірки «З вершин і низин», характеризував цикл «Зів’яле листя» як прояв декадантизму в українській літературі, зазначаючи, що українська литература не відокремлена від загальноєвропейських тенденцій.
Це твердження практично прирівнювало Франкову поезію до творів таких відомих європейських декадентів, як Стефан Малларме, Шарль Бодлер, Поль Верлен і Моріс Метерлінк. Проте Франко дуже емоційно і болюче відреагував на таку оцінку: у поетичному вірші він назвав себе «не декадентом», а оцінку Щурата вважав «дурацькою заміткою». Літературна критика переважно підтримала Франка.
Перипетії протистояння виходили за межі літературних дискусій — колишні близькі друзі і колеги розійшлися в поглядах, сварилися через діяльність НТШ і публікації у пресі. Відомими стали епітети «вбивця» для Франка від Щурата та сатиричні пародії Франка на опонента. Проте за десять років вони примирилися і знову взаємно поважали здобутки один одного.
—
### Академік, який відмовився від звання
З 1915 по 1923 рік Василь Щурат очолював Наукове товариство імені Тараса Шевченка. У 1929 році його обрали дійсним членом Всеукраїнської Академії наук у галузі мови та літератури, але вже наступного року він змушений був відмовитися від цього звання через політичний процес Спілки визволення України та репресії в радянській Україні.
Після радянської окупації у 1939 році Щурат відновив членство у Академії. Він очолював клуб письменників, працював директором Львівської бібліотеки АН УРСР і професором Львівського університету. Також керував групою шевченкознавства Інституту української літератури у Львові, присвятивши значну кількість наукових праць Іванові Франкові.
Василь Щурат помер у 1948 році і похований на Личаківському цвинтарі. Його справу у вивченні Франка продовжив син Степан — також літературознавець. А онучка Василина, після кар’єри балерини та смерті чоловіка, пішла до монастиря, залишивши нащадкам майно зі зобов’язанням піклуватися про студитів.
