У вересні 2025 року Ірина Грицишин випадково натрапила на щоденник часів Другої світової війни серед макулатури та повідомила про виявлену реліквію у соціальних мережах. Її запис помітила команда дослідників громадської організації «Після тиші», яка домовилася взяти унікальний щоденник на тимчасове зберігання.
В подальшому з’ясувалося, що записник належав Олегу Кущу — оперативному працівнику НКВС, який після виходу в пенсію обіймав посаду завідувача спецфондами у бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові. Ця особа також має безпосередній стосунок до забороненого та навмисного знищення цінних фондів Львівського музею у 1952 році.
Дослідники виявили в щоденнику записи періоду служби Куща в НКВС, де йдеться про численні пиятики та позасудові розстріли німецьких військовополонених, у яких він брав активну участь. Ресурс Omega деталізує, що стало відомо про цього радянського співробітника та яку інформацію з його біографії можна вважати цінною для сучасних істориків.
Зразковий радянський громадянин, НКВДист, бібліограф
Олег Кущ народився у 1914 році в Запоріжжі в родині вчителя. Згідно з автобіографією, написаною ним для працевлаштування у Львівську національну наукову бібліотеку ім. Василя Стефаника, у 1932 році він успішно закінчив Запорізький металургійний технікум. Після цього працював на «Запоріжсталі» техніком, а згодом — начальником зміни. Одночасно на вечірніх заняттях продовжував навчання у Дніпропетровському металургійному інституті, проте у 1936 році, перебуваючи на третьому курсі, був призваний до лав Червоної армії.
Після звільнення з військової служби Кущ повернувся до роботи на «Запоріжсталі», а 1938 року долучився до НКВС. У 1940 році служив у кам’янець-Подільському управлінні (сучасна Хмельницька область), згодом — у Станіславському управлінні (сучасна Івано-Франківська область).
У своїй автобіографії він зазначив участь у Другій світовій війні, де був поранений і зазнав контузії. Після завершення бойових дій Кущ проходив службу в управлінні МДБ спочатку у Києві, потім — у Львові, звідки у вересні 1950 року вийшов на пенсію у званні майора держбезпеки.
Дані з його особової справи підтверджують, що з 1948 по 1952 роки він закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка за спеціальністю історія (навчання проходило екстерном). Вченого звання не отримував. Володів кількома мовами: російською, українською, німецькою, польською, а також на базовому рівні – англійською та французькою.
«Вчора сам організував розстріл до 100 німців»
Історики припускають, що кишеньковий щоденник за 1942 рік поряд із іншими документами Олег міг захопити як трофей у німецького військового. Підтвердженням здається наявність рукописного подарункового напису на першій сторінці, що містить побажання: «цей рік має бути добрим та дружнім до вас».
Ідентифікувати приналежність щоденника саме Олегу Кущу вдалося завдяки тому, що він написав повне ім’я на одній із перших сторінок.
Щоденник містить записи за 1942-1943 роки з фрагментами за 1946-1948 роки та інші мемуарні нотатки, які відкривають нові факти про його особисте життя та військову діяльність у НКВС. Завдяки Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного та тоталітарного режиму у 1919-1991 роках» стали публічними особисті дані колишнього працівника НКВС.
Початок німецько-радянської війни Кущ зустрів у Запоріжжі. 27 червня 1941 року він повернувся до Станіслава (нині Івано-Франківськ), звідки за декілька днів разом із колективом управління НКВС поспішно евакуювався до Чернігова. У своїх нотатках він охрестив цю подію «драпом Станіславського УНКВС».
Історик і співзасновник ГО «Після тиші» Андрій Усач зазначає:
«Маємо унікальний документ від активного співробітника радянської репресивної машини. З його записок можна чітко прослідкувати справжні завдання НКВС під час війни».
Описуючи поїздку 9 липня 1941 року з Чернігова до Києва, Кущ писав:
- «Васька Бокаєв по дорозі кидав ручні гранати, всі ми стріляли з гвинтівок і пістолетів. Курс — фронт».
Проте на фронт гвардійці так і не потрапили. За щоденниковими записами, вони прибули до Києва і перш за все влаштували пиятику, придбавши горілку та настоянки, які пили у кафе.
Додаткові записи Куща часто торкаються теми алкоголізму — у них описуються численні застілля, відвідування театру в тилових містах, а також активне читання. Водночас згадки про його безпосередню військову діяльність є досить рідкісними.
Ось витяги з нотаток Куща під час перебування у Вінниці (10-18 липня 1941 року), де працівників управління НКВС перевели до охорони тилу 12-ї армії:
- Організація зв’язку на розпечених вулицях Вінниці.
- Збір дезертирів та відсталих від частин солдатів.
- Борис Рицлін допомагав з постачанням харчів і навіть спиртного.
- Військовослужбовці утікали з фронту, створюючи загальну паніку.
- Кущ офіційно відчував себе фронтовиком, озброївшись пістолетом-кулеметом «ППД».
- Спільні виїзди на навантажених дезертирами вантажівках до формувальних пунктів.
Кущ занотував, що всі згадані особи були співробітниками НКВС, наприклад, Олексій Михайлов очолював управління НКВС по Станіславській області.
Подальші записи Олега Куща — під час служби біля Сталінграда 5 лютого 1943 року:
- «Учора я востаннє був на священних вулицях Сталінграду — міста-героя, сучасних Термопілів. З яким задоволенням я стріляв по клятих фашистах, які ховалися, наче воші в норах, від каральної руки радянських месників. Я не прихильник масових розстрілів, але вчора сам організував розстріл до 100 німців, та власноруч убив 22 особи. І я, можливо, здався садистом, кожному в’язню у сіро-зеленій шинелі перед смертю пропонував кілька напутніх слів німецькою».
Ці нотатки свідчать про факти масових позасудових страти військовополонених. Олег Кущ також повідомив, що за його прикладом інші військовослужбовці почали розшукувати і розстрілювати німців у закинутих будівлях та підвалах.
- «Мене вважали старшим із знищення німців, командири зверталися до мене з відповідними питаннями. Коли я сідав у машину, шофер Павлик повідомив, що бійці зібрали групу полонених і чекають мого наказу на розстріл. Санкція на місці була дана. Лозунг “убий німця” здійснюється в буквальному сенсі».
Подальші відомості про службу Куща є обмеженими. Відомо лише, що він отримав звання капітана держбезпеки. За подвиги у 1943 році був нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», «Партизану Вітчизняної війни», у 1944 — орденом Червоної Зірки, а в 1945 — Чехословацьким військовим хрестом.
Операція «Спецфонд»
Після звільнення з органів державної безпеки у вересні 1950 року Кущ влаштувався на роботу у Львівську національну наукову бібліотеку імені Василя Стефаника — тоді ще Львівську бібліотеку АН України. Там він послідовно обіймав посади:
- Завідувача відділу спецфондів.
- Заступника директора з навчальної частини.
- Директора Львівського обласного архіву (у 1968-1972 роках).
- Знову завідувача відділу спецфондів у бібліотеці з 1972 року до своєї смерті у 1984-му.
Швидка перекваліфікація з чекіста на бібліографа, найімовірніше, була плановою. У бібліотеці Кущ складав експертні висновки щодо «шкідливої» літератури. Окрім того, він особисто здійснював спалення творів мистецтва з колекції Львівського музею українського мистецтва у 1952 році.
В рамках таємної операції під назвою «Спецфонд» було знищено понад 700 робіт образотворчого мистецтва, більшість із яких належала українським митцям першої половини ХХ століття. Знищення відбувалося прямо у бібліотеці.
Історію цієї секретної операції, що відбувалася під контролем вищих партійних органів СРСР, описали у «Каталозі втрачених експонатів Національного музею у Львові».
Відкриті архіви бібліотеки містять також листування Куща з військовою прокуратурою, у якому він готував ідеологічний аналіз творів Михайла Грушевського. Зокрема, у розборі «Історії України-Руси» він вказав, що книга нібито має «антинауковий характер та контрреволюційну спрямованість буржуазно-націоналістичних концепцій Грушевського – ворога українського народу», які «були викриті та ідейно розгромлені з позицій марксизму-ленінізму радянськими істориками».
Водночас у публічній офіційній біографії Олега Куща, наприклад, у Вікіпедії, він згадується насамперед як бібліограф та укладач наукових праць.
Історик Андрій Усач зауважує, що кар’єра Куща ілюструє шлях чекіста, який розпочав діяльність під час Великого терору і завершився в період розпаду боротьби з антирадянським підпіллям у західних регіонах України. Зазначається, що хоча Кущ перейшов на «тиху» роботу в бібліотеці та архіві, він продовжував викликати сумніви через свою причетність до сумнівних операцій, зокрема знищення культурної спадщини. Знахідка його щоденника, що була випадково врятована від знищення, вважається важливим джерелом для подальших наукових досліджень. Таких документів небагато, і вони дозволяють глибше зрозуміти мотивації та дії учасників радянських масових переслідувань.
Команда ГО «Після тиші» займається оцифруванням та публікацією сімейних архівів, пов’язаних із радянськими репресіями, в межах проєкту «Неволя: документальна спадщина радянських масових переслідувань». Ініціатива реалізується за підтримки Goethe-Institut в Україні.
Організатори заохочують людей ділитися власними архівами для їх цифрового збереження та подальшого дослідження. Організація працює у публічно-історичному просторі «Після тиші» за адресою вул. Гребінки, 6 у Львові. Для зв’язку можна також використовувати офіційні сторінки ГО в соціальних мережах Facebook та Instagram.
