В Археологічному музеї Львівського університету відбулася презентація відреставрованої мозаїчної підлоги, що походить із церкви XII–XIII століть у місті Буськ. Ця керамічна кольорова плитка є однією з небагатьох речей, які збереглися від 900-річного дерев’яного храму. Вона була виготовлена з глини з особливою поливою, що містить фосфор, завдяки якому плитка має флуоресцентний ефект. Детальніше про відкриття та процес реставрації розповідає Omega.
### Дерев’яна церква із керамічною підлогою
Студенти Львівського національного університету імені Івана Франка протягом довгих років проходили літню археологічну практику в Буську під керівництвом викладачів Петра Довганя та Наталії Стеблій. Роботи велися в міському парку, розташованому поряд із заплавою річки.
– У 2015 році було розпочато дослідження на так званому «Малому городищі». На глибині двох метрів у засипці могильних ям і поховань почали виявлятися керамічні полив’яні плитки.
– За характером знахідок встановили, що це християнські могили, а самі плитки свідчили про функціонування тут церкви й прилеглого кладовища.
Археологиня Наталія Стеблій повідомила, що в 2019 році учені локалізували фрагмент підлоги церкви, де багато плиток збереглися у хорошому стані.
Відсутність кам’яних фундаментів свідчить про те, що сам храм був дерев’яним. Підлога складалася з керамічних полив’яних плиток, укладених на піщано-вапняному розчині. Зазвичай це були трикутні плитки, розфарбовані в традиційні для того часу кольори — зелений, коричневий і жовтий.
Така практика настилання керамічної підлоги в дерев’яних церквах була поширена на землях Галицької та Волинської земель. Завідувач Археологічного музею, де тепер експонується підлога з Буська, Ярослав Погоральський зазначив, що подібні плитки у XII–XIII століттях зустрічались у містах Русі, зокрема Києві, Чернігові, Володимирі і Галичі.
Архітектурний розвиток церков у регіоні відбувався з XII століття до монгольської навали. В багатьох храмах підлога була дерев’яною, але керамічна підлога також була поширена. Прикладом є відомий зразок із села Олешки, де зберігся омфалій із зображенням орла.
Омфалій — це центральне коло давньоруської церкви, на якому під час богослужіння перебував єпископ. Воно є попередником амвона. Омфалій, зазвичай, викладали плиткою з різними зображеннями птахів, таких як орел, голуб або грифон. Аналогічні символи знайшли на плитках із Галича. Ця традиція запозичена із Візантії.
### Флуоресцентна поливка з риб’ячої кістки
Плитки з церкви у Буську могли залишатися розсипом у фондах музею, проте були передані до реставраційної майстерні Львівської політехніки. Студенти розчистили їх, провели ідентифікацію та консервацію кожної плитки, а згодом взялися за відтворення омфалію.
Під час Львівського тижня скульптури професор кафедри архітектури та реставрації Олег Рибинський продемонстрував відновлену мозаїку. Він наголосив, що це, ймовірно, вперше в Україні відтворено фрагмент церковної підлоги XII століття. Реставрацією займалася його студентка Тетяна Рупа.
Хіміки проаналізували склад плиток і виявили, що у поливі міститься фосфор, який надає плитці здатність світитися в темряві.
За словами Олега Рибинського, українські майстри XII століття володіли передовими технологіями: додавання деревного попелу або риб’ячих кісток, багатих на фосфор, до поливи призводило до флуоресцентного ефекту.
Професор також зазначив, що мозаїчні підлоги церков XII століття з Рівного, Львова, Звенигорода, Олешок, які він досліджував, були композиційно не поступалися шедеврам собору Сан-Марко у Венеції.
### Дані про церкву у Буську
Історичні джерела вперше згадують Бужеськ у 1097 році. Закріплення міста пов’язують з ім’ям волинського князя Давида Ігоровича. Втім дослідження свідчать про заселення цих земель значно раніше, у доруську добу.
Археологиня Наталія Стеблій стверджує, що церкву у Буську збудували не раніше другої половини XII століття.
– З літописних джерел відомо, що після 1153 року місто опинилося під владою галицьких князів, зокрема Ярослава Осмомисла.
– Є припущення, що саме за ініціативою галицьких володарів у Буську отримала поширення традиція кладення керамічної підлоги в церквах.
Тривалість існування церкви у теперішньому міському парку наразі невідома — вже наприкінці XIV століття на цьому місці з’явилося стіжкове городище з дерев’яною вежею, місцева адміністрація або лицарська резиденція. Це свідчить, що церкви та цвинтар у цьому районі вже не було.
У шарах того періоду знайдено предмети озброєння та обладунки, зокрема наконечники стріл, арбалети та шпори.
Поширена легенда говорить, що церква «провалилася», тобто втратила цілісність. В ході розкопок під храмовою підлогою виявили господарську яму розміром 1,5 на 2 метри, а також карстову лійку. Знахідки бронзових злитків з ознаками оплавлення металу можуть свідчити про пожежу.
Від періоду княжого існування Буська в Археологічному музеї Львівського університету імені Івана Франка представлені також скляні браслети та писанки.
