Гончарня у Львівському скансені відтворює історичний образ прикордонного ремісничого містечка Потелич
У Львівському музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького завершили реставрацію гончарні з Потелича, що датована 1930-ми роками. Сьогодні це село на кордоні, відоме своєю найдавнішою в Україні дерев’яною церквою Святого Духа, спорудженою у 1502 році. Її зведення було профінансоване гончарями — найчисельнішою категорією ремісників серед мешканців містечка того часу. У цьому матеріалі розповідаємо про багатогранну історію Потелича.
Історичний контекст і ремесла Потелича
За інформацією, наданою скансеном, містечко Потелич було центром гончарної справи з середньовічних часів. Гончарня, перевезена до Львова, поки що є єдиним музейним експонатом, збудованим із каменю. Про виникнення містечка можна дізнатися з першої згадки у 1262 році в Галицько-Волинському літописі, де описано візит князя Данила Романовича.
Археологічні знахідки, зокрема артефакти з Потелицького городища, датовані IX–XIII століттями. Фахівці зафіксували сліди залишків валів, які досі помітні у місцевому ландшафті. Ці укріплення свого часу забезпечували оборону ремісничого центру, розташованого на торговому шляху з Белза до Надсяння. У 1498 році Потелич отримав магдебурзьке право, що дозволяло йому самостійно розв’язувати господарські питання і проводити ярмарки. Відомий герб містечка XVI століття зображував два перехрещені ключі у щиті, оточені двома шестикутними зірками зверху та знизу. У той період місто досягло свого найвищого расквіту, маючи ратушу.
Основні ремесла Потелича включали:
– ткацтво;
– кушнірство;
– шевство;
– сідлярство;
– ковальство;
– боднарство;
– гончарство, яким займалися найбільше.
Поблизу знаходилося родовище глини, основна сировина для гончарів. Згодом тут розгорнулися такі виробництва як:
– фаянсова фабрика;
– дві скляні гути;
– броварня;
– ґуральня;
– млини;
– воскобійня.
У XV та XVI століттях Потелич зазнавав руйнівних нападів, серед яких слід виділити спустошливі напади татар у 1502 та 1569 роках, що призвели до часткового знищення містечка. Суттєвих збитків також завдали козаки під керівництвом Богдана Хмельницького.
Етапи історичного занепаду і збережені пам’ятки
У XVII столітті містечко втратило своє значення через зміну торгового шляху, що з’єднав Люблін і Львів, який тепер проходив через Раву-Руську. Проте навіть у XIX столітті Потелич залишався частиною Рава-Руського повіту Королівства Галичини. На 1875 рік у селі діяли три дерев’яні церкви: Святої Трійці, Святого Духа, Різдва Богородиці, а також костел Святого Станіслава.
До сьогодні збереглися такі дерев’яні сакральні споруди:
– дзвіниця церкви Святої Трійці;
– церква Святого Духа 1502 року, найдавніша в Україні, збудована за кошти гончарів.
Матеріали довідкового характеру свідчать, що у XIX столітті «Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов’янських» описував поклади глини для фаянсу і гончарства, добрий вапняк, білий пісок, придатний для скляних гут, а також буре вугілля на території Потелича. На початку ХХ століття у селі заснували порцелянову фабрику, яка успішно конкурувала із закордонними виробниками.
Особливості гончарні зі скансену
Гончарня із Потелича, перевезена до львівського скансену у 1975 році, призначалася для виготовлення глиняного посуду та інших виробів. Її стіни зведені з пісковика на вапняно-цементному розчині, дах покритий черепицею.
Планування будівлі включає:
1. Перше приміщення — гончарна піч.
2. Друге приміщення — виробничий зал із гончарним кругом, іншими робочими інструментами та сушарнею для керамічних виробів.
Піч топили ззовні, для чого у задній стіні зробили невелику прибудову. Ліворуч до стіни причілка прилаштована дерев’яна «шіпка».
Реставраційні роботи тривали один рік. Під час них було:
– замінено покрівлю;
– укріплено кам’яні стіни;
– споруджено нову гончарну піч для випалу виробів;
– оновлено столярні вироби;
– облаштовано інтер’єр та внутрішню експозицію.
Вартість реставрації склала 600 тисяч гривень.
До колекції музею також долучено глиняний виріб XIX століття з Потелича, на якому зазначено дату та ім’я майстра: «виробив Гринь Дудик в Потеличі 1893 р. дня 26/7».
Ілюстративні матеріали
Подаються зображення, які ілюструють вигляд ринкової площі Потелича за даними краєзнавчої літератури, реставровану гончарню та зелений глиняний посуд («баньку») з музею.
Таким чином, гончарня у львівському скансені відтворює частину багатої історії ремісничого прикордонного містечка Потелич, що має значний культурний і історичний потенціал для сучасних дослідників та відвідувачів.