Книга “Щоденник ув’язненого”, яку написав колишній президент Франції Ніколя Саркозі, була опублікована поспіхом менше ніж за три тижні. У ній детально описані переживання і щоденні будні політика, який опинився у карцері французької в’язниці.
Зі спогадів Саркозі дізнаємося, що під номером 320535 йому відвели камеру площею 12 квадратних метрів, обладнану ліжком, письмовим столом, холодильником, душем та телевізором. У кімнаті був віконний отвір, однак вид за ним перекривала величезна пластикова панель.
Ніколя Саркозі описує: «Було чисто і досить світло. Можна було майже уявити себе у готелі нижчої категорії, якби не посилені двері зі спеціальним оглядовим вічком для нагляду охоронців».
Колишній президент, якому нині 70 років, відбував покарання у в’язниці Ла Сант у Парижі протягом 20 днів із п’ятирічного терміну за участь у змові з метою незаконного фінансування виборчої кампанії. Його мемуари розповідають про цей період на 216 сторінках.
Йому було наказано проводити 23 години на добу у камері та заборонено спілкуватися з кимось, крім працівників в’язниці. Вибір варіанту із щоденними прогулянками у дворі, який охарактеризувався як «клітка, а не місце для прогулянок», Саркозі відкинув.
Натомість він робив фізичні вправи на біговій доріжці у невеликому спортзалі, який став для нього своєрідним оазисом.
У книзі чимало таких деталей:
– У першу ніч його не давали заснути сусід по ізоляційній камері, який проспівав пісню з мультфільму «Король Лев» та стукав ложкою по прутам.
– Політик підкреслює доброзичливість, делікатність і повагу персоналу в’язниці, доповнюючи, що кожен із працівників звертався до нього за почесним титулом «Президент».
– Він прикріпив на стіни камери листівки від численних людей, які висловлювали йому підтримку, що свідчило про глибокі особисті зв’язки із сучасниками, незважаючи на те, що він вже давно залишив посаду.
Ці факти викликають щирий інтерес, однак особливу увагу викликають роздуми про долю, справедливість і політику.
Ніколя Саркозі було засуджено за участь у злочинній змові, пов’язаній із тим, що його підлеглі намагалися зібрати гроші на виборчу кампанію двадцять років тому від лівійського полковника Муаммара Каддафі.
Після завершення судового розгляду в жовтні суддя, який міг дозволити залишитися на свободі до розгляду апеляції, ухвалив рішення про негайне покарання ув’язнення. Проте через три тижні політик був звільнений завдяки клопотанню адвокатів.
Екс-президент наполягає на своїй невинуватості та стверджує, що став жертвою політично вмотивованої змови в рамках французької судової системи.
Цей сюжет детально повторюється в книзі, де він навіть порівнює себе із найвідомішою у Франції жертвою судової несправедливості — Альфредом Дрейфусом, єврейським офіцером, засудженим за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві.
За словами Саркозі, подібності полягають у наступному:
1. Справа Дрейфуса базувалася на підроблених документах, так само, як і його власна.
2. Дрейфуса публічно позбавили звань і нагород, коли його дискредитували перед військом, так само як і Саркозі було вилучено звання у Легіоні пошани перед усією нацією.
3. Дрейфус відбував ув’язнення у в’язниці Ла Сант, у якій Саркозі провів свій термін.
Прощання із Легіоном пошани, очільником якого він був як президент, стало приводом для політичних оцінок. Колишній лідер заявляє, що з нинішнім главою Франції Еммануелем Макроном він “поставив крапку”, але не перейшов у відкрите протистояння.
Саркозі поділяє думку, що у Макрона і без нього вистачає ворогів, критиків і розчарованих прибічників.
Серед претензій у книзі й те, що Макрон ніколи не наважився зателефонувати особисто, аби пояснити причини позбавлення Саркозі високої відзнаки. За словами автора, якби таке спілкування відбулося, він би зрозумів і прийняв рішення, натомість мовчання свідчить про нещирість намірів.
Особливу увагу медіа привернули до стосунків екс-президента з політичним лідером Марін Ле Пен. У книзі прослідковується невластива прихильність Саркозі до своєї колишньої головної опонентки.
Він висловлює вдячність за її сміливі і чіткі заяви після винесення вироку, які він вважав достойними поваги.
Колишній очільник держави телефонував їй, вітуючи, і, за його словами, їхня розмова була дружньою, під час якої він пообіцяв не брати участі у створенні «Республіканського фронту» — коаліції, спрямованої на політичне блокування Національних зборів Ле Пен.
Далі Саркозі наголошує:
– Багато виборців Національних зборів раніше підтримували його політичну діяльність.
– Ображати лідерів Національних зборів означає образити їхню виборчу базу, яка потенційно може бути частиною традиційного правого електорату.
– Хоча він має багато розбіжностей з лідерами Національних зборів, повне їх виключення з політичного поля було б помилкою.
Такі висловлювання з боку впливового колишнього президента, особливо враховуючи його вагомий вплив серед представників традиційної франузької правиці, є вельми рідкісним явищем та мають значну політичну цінність.
