12 червня 2026 року президент Володимир Зеленський підписав закон №4699-IX, який змінює підхід України до захисту регіональних та міноритарних мов. Найгучніша зміна стосується російської: її вилучили з переліку мов, на які поширюється дія Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. Про підписання повідомив спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, наголосивши, що особливого статусу не може мати мова країни-агресора.
Одразу варто зняти головне непорозуміння: це не заборона. Удома, у приватному спілкуванні чи листуванні люди й далі можуть говорити російською скільки завгодно — закон їхнього вибору не торкається. Змінюється інше: держава більше не розглядає російську як мову, що потребує окремого захисту через міжнародні механізми.
Що насправді змінює закон
Документ підготовлено на основі законопроєкту №14120, який ще наприкінці 2025-го ініціювала прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, і він пролежав у президента понад пів року до підпису. По суті закон робить дві речі. По-перше, прибирає російську зі списку мов, для яких Україна за Хартією мала створювати спеціальні умови підтримки. По-друге — і про це часто забувають — уточнює офіційний переклад самої Хартії: з нього прибрали неіснуючу «молдовську» мову, а застарілі формулювання замінили на коректні (зокрема «новогрецька» замість «грецької» та «іврит» замість «єврейської»).
Чому це взагалі стало питанням
Європейська хартія — документ Ради Європи 1992 року, створений, щоб підтримувати мови, яким загрожує зникнення або витіснення. Логіка проста: захист потрібен тому, хто його справді потребує. А російська в Україні десятиліттями мала величезну присутність — у медіа, освіті, культурі, побуті — і ні зникати, ні втрачати простір вона не збиралася. Саме тому її перебування серед «вразливих» мов давно викликало суперечки, а після початку повномасштабної війни питання стало остаточно нестерпним.
Хто залишається під захистом
Сам інструмент Хартії нікуди не зник — Україна й далі застосовує його до мов національних спільнот і корінних народів: кримськотатарської, гагаузької, польської, румунської, угорської, болгарської, німецької, словацької, чеської та інших. Більше того, перелік навіть розширили, додавши кілька мов, які потребують окремої уваги, — серед них урумська, румейська, ромська, кримчацька, караїмська та їдиш. Це показовий момент: закон не зводиться до «викинули російську», а радше переналаштовує систему так, щоб ресурс захисту дістався тим, кому він дійсно потрібен.
Де це буде помітно
Найбільше нова рамка позначиться на законодавстві, освіті, медіа та державних програмах. Для медіа це означає, що російська більше не вважається мовою зі спеціальними гарантіями підтримки за Хартією. Для освіти створюється нова правова рамка, де пріоритет — за українською як державною та за мовами спільнот, що справді потребують охорони.
Підсумок без юридичного туману: базові права людини закон не скасовує — читати, говорити й листуватися російською в приватному просторі ніхто не забороняє. Змінюється рівень держави: Україна більше не зобов’язана підтримувати російську через механізми, придумані для захисту зникаючих міноритарних мов. У цьому й уся суть документа.
