В останні роки палац у селі Стригани, що на півночі Хмельниччини, поступово перетворюється на пустку, втрачаючи свій колишній блиск. Свідчення минулої величі збереглися в залишках його оздоблення, що підтверджує статус маєтку знаної родини знаті, який було зведено трохи більше століття тому. Історію палацу Четвертинських, що нагадує сюжет із мелодрами, передали у Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам’янець».
Село Стригани знаходиться на берегах річки Горинь, між містами Славута та Нетішин, неподалік розташований заказник «Голубе озеро». Спочатку це були два окремі населені пункти – Ріпище та Стригани (давня назва – Старки), що етнографічно відносяться до Волині, хоч територіально й належать до Хмельницької області.
Власність місцевості з кінця ХІХ століття належала князю Святополк-Четвертинському — представнику сполонізованого руського князівського роду, що походить від Рюриковичів і відомий ще з кінця XIV століття. Другу частину прізвища, Святополк, родина отримала на честь видатного предка.
Модерновий маєток серед соснових лісів
За переказами, князь Святополк-Четвертинський під час поїздки до свого друга Романа Даміана Сангушка із Славути вирушив у Чорний ліс, де його настільки вразила місцева природа, що він придбав частину цих земель і почав активне будівництво. Тут було споруджено греблю на річці, великий водяний млин, амбар, а для господарів – палац із господарськими приміщеннями. Будівництво здійснювали молоді німецькі інженери, керівництво господарством здійснював князь Серповський, що проживав неподалік у двоповерховому будинку.
Палац було зведено між 1900 та 1910 роками, він мав Г-подібну форму, два ризаліти з декоративними аттиками та чотири входи з різних сторін. Головний вхід прикрашений рельєфним декором у стилі модерн в жовто-теракотовій колірній гамі та кованими металевими балконними огорожами. Сходи в будинку й підвіконня оздоблені декоративним бетоном, пофарбованим у теракотовий колір із білою мармуровою крихтою. Інтер’єр виконано у «декоративно-романтичному» стилі.
Спеціалісти заповідника детально описують інтерʼєр палацу:
- Флористичні композиції з маку, латаття, троянд та інших квітів є частиною ліпного декору стель більшості кімнат;
- У декількох приміщеннях кути стель прикрашені ліпниною у вигляді сов, оточених пишними флористичними орнаментами;
- Особливо добре збереглася автентична ліпнина стелі у вітальні, де колись знаходився кутовий камін (нині розібраний);
- Імовірно, під відшарованим шаром тиньку можна виявити стінопис;
- Вестибюль садиби оздоблено яскраво, із заокругленими арками, прикрашеними маскаронами (до нашого часу зберігся один);
- Частково збереглися фрагменти ліпнини стелі та барельєф із гербом Четвертинських, який прикрашав центральну стіну, однак він втрачений назавжди;
- Підлоги в окремих приміщеннях мають фрагментарне мощення метлаською плиткою, переважно у вигляді білих восьмикутників та маленьких чорних квадратів, а також паркет.
Навколо палацу був створений парк із прогулянковими доріжками та рідкісними породами дерев, деякі з яких дожили до сьогодні. Палац розташовувався в мальовничому пейзажному парку, звідки з верхніх поверхів відкривалися широкі види на волинські краєвиди, звивисті береги річки Горинь, озера та соснові ліси, що оточували садибу з усіх боків.
Зрада і трагічне самогубство
За легендою, палац було зведено для молодшої на 20 років дружини князя. Згідно з поширеними переказами, вона невдовзі завела роман з одним із німецьких архітекторів, які працювали над будівництвом. Коли князь дізнався про зраду і побачив її на власні очі, він отруївся оцтовою есенцією. Він був похований на цвинтарі у Славуті, а княгиня разом із дітьми залишила маєток і переїхала до Польщі.
Проте офіційні документи не підтверджують цю версію. Архівні дані свідчать, що в той час у палаці проживав князь Едвард Едмунд Четвертинський (народився 1851 року) та його дружина Софія Четвертинська (в дівоцтві – Бейзим). Вік подружжя різнився лише на десять років. У них було двоє синів: Вітольд і Едвард, останній – гідромеханік, науковець, професор Варшавської політехніки та член Польської академії наук.
Комуністи, повстанці і наступні роки
У радянський період палац використовували як житло для подружжя комуністів Якова Брегама і Олени Семенюк, які займалися хлібозаготівлею для шахтарів Донбасу, про що свідчить пам’ятник неподалік палацу. Місцеві селяни не сприймали окупаційний режим і врешті-решт у 1931 році вбили обох комуністів.
Під час Другої світової війни палац виконував функції шпиталю. 13 травня 1944 року неподалік було розстріляно близько десятка воїнів Української повстанської армії.
У 1961 році села Стригани та Ріпище були об’єднані, а палац переобладнали під школу механізаторів. Згодом у будівлі розміщувався гуртожиток працівників торфозаготівлі та протитуберкульозний санаторій. У 1985 році князівський палац на п’ять років було трансформовано у дитячий туристичний табір „Блакитні озера“.
2013 року Хмельницька обласна державна адміністрація внесла палац до списку нещодавно виявлених об’єктів культурної спадщини. Проте, незважаючи на це, маєток і досі не використовується, перебуваючи у приватній власності, і поступово руйнується.
