Переплетіння стосунків, переслідування та раптовий акт насильства — це події, що неодмінно втручаються в життя, змінюючи його кардинально. Для трьох осіб ці випробування не просто змінили хід їхньої долі, а перетворили їхнє існування повністю. З часом вони змогли відновити свою впевненість і знайти власну ідентичність. У цьому їм вдалося здобути цінний досвід, який вони відкрито поділилися з доктором Сіан Вільямс, ведучою радіопередачі Life Changing на каналі Radio 4.
“Я навчилася бути щасливою з собою”
Джакі Ферно, 49-річна медсестра і мати двох дітей із Бристоля, пережила непростий період після роману на стороні, що призвів до розлучення. Використавши компенсацію від розлучення, вона вирушила у подорож навколо світу, яка повністю змінила її життя. За її словами, дочки дізналися про роман “набагато раніше, ніж я думала”, а її стосунки з чоловіком, з яким вона пішла від колишнього чоловіка, “не склалися”.
Джакі пригадує:
- “Я ненавиділа себе і відчувала, що зруйнувала ідеальну родину”.
Почуття провини та сорому змусили її утікати з країни, замовивши квиток в один кінець до Бангкоку. Ця сімирічна подорож – через Таїланд, Лаос, Пакистан і Індію — допомогла їй прийняти себе та свої рішення.
Найважливішим у цьому періоді стала зустріч з голландцем, молодшим на 17 років, на мотоциклі якого вона подорожувала Індією. Щоб підтримувати цю пригоду, Джакі навіть купила власний мотоцикл. Навіть розлучившись через три роки, вона вважає, що цей досвід збагатив її життя.
Коли донька запитала, скільки вона ще збирається бути далеко, бо вони “потребують матір”, Джакі усвідомила, що її ще люблять і цінують. Вона зізнається:
- “Я майже пробачила себе за роман, хоча раніше думала, що назавжди залишуся у забутті.”
Джакі підкреслює, що хоча не закликає інші наслідувати її шлях, подорожі навчила її зростати та розширювати власні межі: - “Кожен може трохи виходити за межі комфорту, щоб посилити впевненість.”
“Я зосереджуюся на тому, що можу”
Анджела Тіллі була незалежною й безстрашною підлітком, доки не стала жертвою нав’язливого переслідувача у 16 років під час першої роботи. Упродовж понад року вона стикалася з погрозами, емоційним маніпулюванням і шокуючою поведінкою, які на роботі ігнорували.
Після того, як чоловіка нарешті перевели в інше місце, Анджела відчула полегшення, але незабаром після цього пережила першу панічну атаку в поїзді. Вона пригадує:
- “Я навіть не знала, що це панічна атака. Думаю, що зійду з розуму, боїлася зомліти або втратити контроль перед людьми.”
Ці атаки ставали частішими, породжуючи страх потрапити у пастку та унеможливлюючи звичайні справи: від поїздок до магазинів до сидіння в заторах. Діагностована з агорафобією, Анджела намагалася жити нормальним життям: одружилася, виховувала дітей, проходила терапію, читала книги та повторювала собі: “Відчуй страх і зроби це всупереч”.
Справжній прорив настав у 2015 році, коли разом з чоловіком вони придбали автодім. Поїздки в ньому дали їй контроль і свободу, якої вона раніше не мала. Як вона пояснює: - “Це відкривало моє життя, а чим більше я долала великі перешкоди, тим легшими ставали менші.”
Спочатку Анджела могла подорожувати лише в межах 50 миль від дому, а згодом — і через Європу.
Вона додає: - “Я не можу зробити все, але зосереджуюся на тому, що можу, а не на тому, чого не можу.”
“Мені сказали, що я ніколи не побачу знову”
1977 року Ед Стюарт, безтурботний 17-річний юнак із роботою інженера, дівчиною та мотоциклом, зазнав трагічної події, яка змінила його життя. На вечірці, після конфлікту з іншим підлітком, хлопець вистрілив із рушниці “прямо між очима” Еда.
Хоча в патроні не було дробу, вибух гатив корок і порох, що призвело до тяжких поранень обличчя і миттєвої сліпоти.
У спогадах Еда:
- “Моє обличчя було фактично зруйноване. Я відчував катастрофічний біль і намагався не думати про втрату зору.”
Після інтенсивної терапії він опинився у стані глибокого горя і безнадії, навіть робив відчайдушні вчинки, як от стояння на краю багатоповерхового паркінгу. Потім його перевели до реабілітаційного центру в Торкі, що принесло як гнів, так і нові можливості.
Попри те, що йому говорили, що він ніколи не побачить знову, Ед почав навчатися грі на піаніно та згодом став налаштовувачем інструментів.
Через роки він ризикнув на складну операцію в Moorfields Eye Hospital, що дозволила йому повернути зір на одне око через чотири місяці. Цей момент він називає “неймовірним”.
Він зізнається, що запам’ятав свою нову зовнішність, а також реакції оточуючих, які часто змушували його відчувати себе невпевнено. Трапляються моменти сумнівів і питання “чому саме я?”, але вони швидко минають. Ед вдячний за своє життя і каже: - “Я щасливий бути тут.”
Список організацій у Великій Британії, що надають підтримку та інформацію з питань, порушених у цій історії, доступний на сайті BBC Action Line.
