Папа Лев XIV прибув до ліванської столиці Бейрута через тиждень після ізраїльських авіаударів по місту. Для людини, відомої своєю стриманістю та обережністю, це унікальне рішення — здійснити першу закордонну подорож саме до країни, котра переживає конфлікти.
Папа вже провів три дні у Туреччині, і, спостерігаючи за його дипломатією з близької відстані, можна більше дізнатись про те, як він планує виконувати свої обов’язки духовного провідника та глави держави Ватикану. Його спілкування з журналістами м’яке і спокійне, слова завжди продумані та зважені.
На відміну від свого попередника, Папи Франциска, який часто довго розповідав журналістам, пристрасно і від серця, нинішній понтифік утримується від подібних емоційних виступів. Франциск інколи змушував своїх помічників пояснювати заяви, що могли викликати дипломатичні непорозуміння чи вважалися відхиленням від попередньої лінії.
Папа Франциск у своїй автобіографії зізнався, що, починаючи понтифікат у 2013 році, вважав, що пробуде на посаді лише два-три роки. Він швидко взявся втілювати своє бачення Церкви, діючи цілеспрямовано. Натомість, шість місяців перебування на посаді Лев XIV виглядає як людина, яка усвідомлює всю вагу відповідальності та ретельно зважує можливі кроки. Час від часу його можна побачити дещо емоційним.
Під час служби в Катедрі Святого Духа в Стамбулі, стоячи на вівтарі перед невеликою християнською громадою, яка тепло його прийняла, папа неначе стримував сльози. Цей момент нагадував той знаменний день у травні, коли він вийшов на балкон собору Святого Петра, погодившись очолити понад мільярд вірян і відповідати за їхню віру.
Як державний діяч, він часто слухає, але й цього разу продемонстрував рішучість у своїх заявах. Поряд із президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом він засудив країни, які демонструють військову та економічну міць, провокуючи конфлікти у світі, зазначивши: «Майбутнє людства під загрозою». Під час заходів, присвячених 1700-річчю значущого християнського собору в сучасному турецькому місті Ізнік, він наголосив: «Ми мусимо категорично відкинути використання релігії на виправдання війни, насильства або будь-яких проявів фундаменталізму чи фанатизму».
У перельоті з Стамбула до Бейрута, обговорюючи багаторічний конфлікт між Ізраїлем і Палестиною, Папа зазначив, що одне з рішень має передбачати створення палестинської держави. Він додав: «Ми всі знаємо, що наразі Ізраїль цього рішення не приймає», але водночас наголосив, що Ватикан залишається «другом Ізраїлю» і прагне бути посередником.
Першим кроком Папи у Лівані, країні з глибокими проблемами управління, стало звернення до провідних політиків із нагадуванням про їхню відповідальність перед народом. Він охарактеризував мету візиту до Туреччини та Лівану як «посланця миру». Зазначається, що особливо в Лівані ця подія викликала значне очікування.
– Патріарх Бешара аль-Рай, голова маронітської католицької церкви, котра об’єднує більшість ліванських християн, у коментарі ВВС сказав:
– «Це багато для мене означає. Він міг відвідати інші країни, проте пріоритетом став Ліван, де триває війна».
– «Він приносить надію, коли ліванці почуваються покинутими, і ми відчуваємо піднесення».
Візит Папи підтримує приблизно третину населення країни, що є християнами, але загалом оголошено двохденний національний вихідний, а представники різних релігій висловили позитивне ставлення до цієї події. Навіть «Хезболла» — шиїтська мусульманська політична партія та озброєне формування, визнані терористичною організацією низкою країн, зокрема Великою Британією та США, — привітала Папу.
– У відкритому листі «Хезболла» висловила:
– «Повне вітання» та «глибоку вдячність» за «почесну присутність» понтифіка.
Під час проїзду з аеропорту Бейрута крізь вулиці було помічено не лише ліванські та ватиканські прапори, а й прапори «Хезболли». Програма Папи передбачає зустрічі не лише з Патріархом Бешарою аль-Райєм, а й із місцевими християнськими, мусульманськими та друзькими лідерами. Він позиціонує себе як будівничий мостів між народами, релігіями, християнськими конфесіями, а також — ближче додому — між прогресивними і традиціоналістськими католиками, якими дедалі більше розділяються.
Утім амбіції об’єднання мають свої межі. У Туреччині, коли Папа намагався зібрати різні християнські традиції для святкування єдності, Російська православна церква не делегувала свого представника. Крім того, критика не забарилася:
– Дехто розчарувався, що Папа не звернувся з гострим посланням до Ердогана щодо придушення опозиції і ув’язнення журналістів.
– Частина ліванців обурена тим, що Папа Лев не відвідав тих, хто постраждав безпосередньо від війни.
– Герієс Джаббур із християнського села Сарда поблизу ізраїльського кордону зазначив: «Про нас навіть не запитали. Ми виснажені, відкинуті на десятиліття назад, але Папа, здається, навіть про нас не думає», — слова, що віддзеркалюють настрої багатьох на півдні Лівану.
Того травневого дня Лев XIV, можливо, несподівано для себе отримав одну з найпотужніших моральних платформ, але як звичайна людина, виходець із південного Чикаго, він ще адаптується до цієї ролі, де один неправильний крок може мати масштабні наслідки.
На відміну від Франциска, він не виглядає людиною, яка прагне швидких змін, але у рамках першої закордонної поїздки показав, що дедалі впевненіше заявляє про себе на міжнародній арені.
