До початку війни Ніл Хасевич був відомим і успішним митцем із яскравим талантом у сфері образотворчого мистецтва. Відомий як головний ілюстратор та дизайнер українського підпілля 1940–1950-х років, він створив численні проєкти, серед яких нагороди, військові однострої, грошові знаки Української Повстанської Армії (УПА) та оформлення її періодичних видань. Через дитячу травму — втрату ноги — Ніл не мав змоги брати безпосередню участь у бойових діях, натомість вважав олівець своєю зброєю. Його графічні роботи вийшли за межі України, проникли на міжнародний рівень, зокрема стали відомими Генеральній Асамблеї ООН, що суттєво привернуло увагу світу до української визвольної боротьби. До 120-ї річниці від дня народження митця 25 листопада у Львівському історичному музеї відкрили виставкову експозицію, присвячену його творчості. Кореспонденти Omega відвідали виставку, щоб поділитися значущими і маловідомими фактами із біографії художника.
Незважаючи на постать, що часто порівнюється з працями великих українських художників, як Георгій Нарбут і Василь Кричевський, ім’я Ніла Хасевича було маловідоме в Україні через відомі історичні причини. Парадоксально, що замість музейних колекцій, його твори зберігалися в архівах НКВС як доказова матеріальна база. Українці, які змогли покинути радянський союз, вивозили його дереворити та готові роботи за кордон і там друкували альбоми з його графікою, матеріали яких візуально відображали незламну боротьбу українців за незалежність у воєнний та післявоєнний період 1940–1950-х років.
Фото: “Клич ОУН” – авторство Ніла Хасевича.
За словами кураторки виставки Любові Коваль, роботи художника не зберігалися у музеях чи мистецьких галереях, а служили як матеріали для архівів НКВД, а згодом СБУ. У приватних колекціях роботи знищували, оскільки їх зберігання каралося ув’язненням. Особливо цінні твори вціліли завдяки різним хитромудрим способам: вони зберігалися у металевих бідонах, захованих у землі, вуликах та навіть під софітом старовинних хат. Ті, хто ховав їх, неодноразово за це зазнавали репресій, тягли тюремні терміни у таборах ГУЛАГу.
Компенсацію за травму витратив на навчання
До початку війни Ніл Хасевич вже був відомим і талановитим митцем. Син сільського дяка з Рівненщини починав навчання у духовній семінарії та іконописній майстерні, але згодом повністю присвятив себе графічному мистецтву. Через трагічні обставини сім’я художника зазнала тяжких втрат: одного брата було вбито поляками, іншого брата й батька — радянською владою, а мати загинула під колесами потяга. Трагедія сталася, коли 14-річний Ніл переходив залізничну колію разом із матір’ю. Внаслідок цього інциденту він утратив ногу і подальше життя провів на дерев’яному протезі, виготовленому власноруч.
Компенсацію, яку виплатила залізниця, Ніл використав для подальшої освіти у Варшавській академії мистецтв.
Фото: навчання у Варшаві в 1930-х роках. Хасевич — крайній праворуч (архівне фото).
Після завершення навчання художник був удостоєний Ватиканської відзнаки за графічну роботу «Прання», а портрет гетьмана Івана Мазепи отримав диплом Варшавської академії. Окрім цього, він здобув приз на міжнародній виставці дереворитів у столиці Польщі. Сам Ніл Хасевич власне творчість описував такими словами: «Малюнок є абсолютною правдою… Це єдина мова, якою можна все висловити».
Оптіма — дистанційна школа з індивідуальним підходом до кожного учня, що забезпечує якісні знання завдяки досвідченим педагогам та сучасним технологіям.
Фото: Ніл Хасевич, «Прання», 1920-ті роки (архівне фото).
Особливий інтерес у художника викликала техніка екслібрису та деревориту. Він виготовляв дерев’яні кліше, які слугували основою для високохудожніх графічних творів. За життя Ніл випустив кілька художніх альбомів і організував виставки у таких містах, як Прага, Берлін, Чикаго та Лос-Анджелес.
Діяльність у підпіллі
Хоча інвалідність звільняла Хасевича від мобілізації під час Другої світової війни, він не залишився осторонь боротьби. У період війни співпрацював із виданням «Волинь» під редакцією Уласа Самчука, а згодом приєднався до українського підпілля, яке після війни продовжувало боротьбу за незалежність.
Під псевдонімом «Бей-Зот» він займався оформленням поліграфічної продукції ОУН-УПА — періодичних видань, листівок, плакатів, а також створював сатиричні карикатури, покликані висміювати радянську політику. За словами кураторки виставки Любові Коваль, саме Ніл Хасевич став візуальним творцем образу українського повстанця, символом гідності. У своїх ілюстраціях він умів зобразити найбільш драматичні події через призму гумору й сатири.
Умови праці були вкрай складні: художник працював у криївках при світлі каганця, у період тотального блекауту. Проте різьблення по дереву майстер виконував надзвичайно точно та майстерно, створюючи кліше, з яких надходили сотні пропагандистських листівок.
Фото: робоче місце Ніла Хасевича.
Серед тематичних серій його робіт — антиколгоспна тематика, антирадянська агітація, а також «Кличі» — плакати, де центральною композицією слугувала одна фігура або сюжет, навколо якої розміщувалися численні сюжетні замальовки, іноді за зразком іконопису.
Для УПА Ніл Хасевич створив:
- проєкти нагород для військових відзначень, зокрема «Хрест Бойових Заслуг» і медаль «За боротьбу в особливо важких умовах», які використовуються у Збройних силах України і сьогодні;
- малий герб України;
- бланки та ділові документи українського підпілля;
- печатки та штампи для штабів та підрозділів УПА;
- бофони — бойові гроші підпілля, назва яких походить від скорочення «на бойовий фонд». На бофонах поряд із номінальною вартістю містилися сюжетні зображення й пропагандистські тексти, виконуючи подвійне призначення;
- листівки-звернення до союзників українського підпілля — білорусів, литовців; наприклад, листівка, адресована «лісовим братам» Литви (1950 рік);
- відзнаки для військових одностроїв та функційні нашивки упівців; пряжки з тризубом виготовляли з гільз відстріляних гармат.
Фото: проєкти нагород УПА.
Крім того, Ніл Хасевич очолював мистецьку школу підпілля, де його учні продовжували справу наставника, створюючи високохудожні та грамотно виконані твори у надзвичайно тяжких умовах криївок.
Графіка українського підпілля у Генасамблеї ООН
1951 року роботи Хасевича, зокрема його дереворити, потрапили до закордону, де у Філадельфії був виданий альбом «Графіка в бункерах УПА». Ці матеріали демонстрували існування українського підпілля навіть після завершення війни та викликали справжній резонанс у радянському керівництві.
До альбому додавався лист із словами художника:
«Я не можу битися зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я каліка, але б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються. Слава Україні!».
Через цей альбом НКВС створив спеціальну групу для пошуку та ліквідації художника. Неодноразово він перебував на межі смерті, його вистежували, орієнтуючись на унікальні сліди дерев’яного протеза. Для пересування він навіть використовував спеціальний велосипед у випадках крайньої потреби. У березні 1952 року енкаведисти знайшли схованку художника поблизу міста Клевань і знищили її гранатами.
Вбивця Хасевича, полковник КДБ, помер лише 2018 року. Місце ж спочинку самого Ніла Хасевича, який загинув у віці 46 років, дотепер залишається невідомим. Попри це, творчість художника, ідеї та заклик до боротьби не втратили актуальності й надалі надихають нові покоління.
