У листопаді 2025 року Індія затвердила план на суму 73 мільярди рупій (понад 800 мільйонів доларів або 600 мільйонів фунтів стерлінгів), який має сприяти зменшенню залежності країни від Китаю у одній з найважливіших сфер глобального ланцюга постачання — виробництві рідкоземельних магнітів.
Ці невеликі, але потужні компоненти є основою сучасного життя і застосовуються в широкому спектрі технологій, серед яких:
– електромобілі,
– вітроенергетичні турбіни,
– смартфони,
– медичні сканери,
– оборонна техніка.
Створення повноцінної екосистеми з добування і переробки рідкоземельних матеріалів є дороговартісним, складним і тривалим процесом. Тому Індія зосередилася на виробництві магнітів — одного з найрозповсюдженіших продуктів із рідкісноземельних матеріалів, прагнучи досягти більш швидкої самодостатності.
Успіх цієї ініціативи, як зазначають експерти, залежатиме від того, наскільки оперативно країна зможе опанувати технології, забезпечити постачання сировини та масштабувати виробництво.
В рамках цієї програми обрані виробники отримають капітальні інвестиції і стимули, прив’язані до обсягів продажів, аби протягом семи років виробляти 6000 тонн постійних магнітів на рік. Метою є задоволення зростаючого внутрішнього попиту, який чиновники прогнозують подвоїться за п’ять років.
Втім, галузеві фахівці попереджають — фінансова підтримка сама по собі не гарантує успіху.
Наразі Індія імпортує від 80 до 90 відсотків магнітів і пов’язаних матеріалів із Китаю, що контролює понад 90% світової переробки рідкоземельних елементів. За офіційними даними, у 2025 році країна імпортувала продукцію на суму близько 221 мільйона доларів.
Ця залежність стала особливо відчутною минулого року, коли Китай обмежив експорт під час торговельного конфлікту, що негативно позначилося на індійських автовиробниках і представниках електронної промисловості, змусивши індустрію електромобілів шукати альтернативи рідкоземельним магнітам.
Перебої були тимчасовими, але урок залишився — без суверенної стратегії в галузі рідкісноземельних матеріалів ціла низка секторів економіки залишається вразливою.
Індія не єдина країна, що шукає альтернативи: ЄС, Австралія та інші держави також розпочали схожі ініціативи для ослаблення контролю Китаю. На думку Райніша Гупти, фахівця з питань податків та економічної політики в EY India, “час введення експортних обмежень став для багатьох несподіванкою”.
Втім, задачі Індії значно складніші.
По-перше, тут бракує відповідного промислового досвіду. Такі країни як Японія, Південна Корея та Німеччина роками вдосконалювали технології виготовлення магнітів. Індія ж, за словами експертів, практично не має власного комерційного виробництва в цій галузі.
Неї Мукерджі з компанії Benchmark Mineral Intelligence, що спеціалізується на акумуляторах і рідкоземельних елементах, коментує: “Цей крок є хорошим початком, але лишається лише початком. Індії потрібні стратегічні партнерства для імпорту технологій, підвищення кваліфікації робочої сили та поступового нарощування власних можливостей.”
Пі Ві Сундер Раджу, головний науковець Національного геофізичного дослідного інституту (NGRI), поділяє схожу думку: “Неможливо просто виділити 73 мільярди рупій і очікувати продукт без міцної науково-дослідної бази.”
Водночас в Індії існує кілька науково-дослідних центрів, які можуть долучитися до цього завдання. У 2023 році було відкрито лабораторію в Атомному дослідному центрі Бхабха. Крім того, спільний проєкт державних і приватних партнерів має намір випускати 5000 тонн магнітів на рік до 2030 року. Однак наразі жоден із цих об’єктів не звітував про виробництво.
Іншою проблемою є забезпечення сировиною. Індія володіє третім за розміром у світі запасом рідкоземельних елементів — близько 8% від світового обсягу — переважно у пісках прибережних штатів Керала, Тамілнад, Одиса, Андхра-Прадеш, Махараштра та Гуджарат. Проте її внесок у світове видобування не перевищує 1%.
Працює лише один рудник у південному штаті Андхра-Прадеш, і до останнього часу значна частина його продукції експортувалася до Японії за двосторонніми угодами. У червні 2025 року Індія, за повідомленнями, закликала державну копальню IREL припинити експорт задля забезпечення внутрішніх потреб.
Слід зазначити, що Індія активно намагається розширити видобуток і переробку. Зокрема, створено Національну місію із критичних мінералів (National Critical Mineral Mission, NCMM), під егідою якої країна взяла зобов’язання підтримувати запаси і забезпечувати стійкість ланцюга постачання.
Втім, навіть за умови успішного освоєння власних запасів рідкоземельних ресурсів, Індія має лише частину елементів, необхідних для виготовлення магнітів. Зокрема, держава має надлишок легких рідкоземельних елементів, таких як неодимій, але стикається з дефіцитом важких елементів — диспрозію, тербію і інших, які є ключовими для створення високопродуктивних магнітів.
Це ставить під питання: навіть якщо магніти вироблятимуться в Індії, чи не надходитиме сировина з Китаю?
Існують й інші виклики, пов’язані з масштабом виробництва. Наразі Індія споживає приблизно 7000 тонн магнітів щороку, за оцінками Мукерджі. Виробництво 6000 тонн до початку 2030-х може залишити країну з дефіцитом, особливо враховуючи зростання попиту.
За словами експерта, “якщо не збільшувати виробничі потужності, проблема не буде вирішена: залежність від Китаю залишиться, а Китай, навпаки, нарощуватиме обсяги.”
Ще одна перешкода — встановлення конкурентоспроможної ціни на магніти індійського виробництва, щоб вони не були відкинуті імпортними дешевшими аналогами. Китайські магніти мають низьку вартість, і якщо індійські не зможуть конкурувати за ціною, імпорти можуть домінувати на ринку.
Частково рішенням може стати не лише підтримка виробників, а й стимулювання покупців.
Як відмічає Райніш Гупта, “сподіваємося, що індійські підприємці й надалі докладатимуть енергії для розвитку екосистеми.”
Попри всі труднощі, запуск цієї програми засвідчує прагнення Індії розвивати власний сектор рідкоземельних матеріалів, що є важливим кроком у напрямку зміцнення національної економічної безпеки.
