Петро Сухоцький виконує обов’язки органіста у Луцькому кафедральному соборі.
У середу, 17 вересня, у Львівському органному залі відбудеться унікальний концерт, де титулярний органіст Луцька Петро Сухоцький виступатиме разом зі своїми учнями. Цей музикант поєднує в собі численні ролі: виконавця, педагога та майстра з ремонту органів. Він здобував освіту у Львівській державній консерваторії під керівництвом видатного Самуїла Дайча, а також удосконалював свою майстерність у провідних європейських органістів. Від 1999 року Петро Сухоцький служить органістом у Луцькому кафедральному соборі.
Протягом багатьох років творчої діяльності він здійснював гастролі не лише по Україні, а й за кордоном, популяризуючи українську музику в таких країнах, як Німеччина, Польща, Італія, Австрія та інші. Крім активної концертної кар’єри, він виховав значне покоління молодих виконавців. На концерт у Львівському органному залі також вийдуть його учениці. В ексклюзивному інтерв’ю Петро Сухоцький розповідає про те, яку роль відіграє музика у важкий воєнний період, про спадкоємність органної традиції, а також про те, що для музиканта є справжнім щастям.
«В особливий воєнний час людина прагне до гармонії»
– Ви переїхали до Луцька у 1990 році саме задля органа, але перші десять років прожили без нього. Що допомогло вам втриматися у професії та не впасти у відчай?
– Робота стала моїм опертям. Я не лише органіст, а й піаніст, тож завжди мав роботу як виконавець у філармонії, так і педагогічну діяльність у музичному училищі.
– У одному з інтерв’ю ви згадували, що в 90-х роках люди без зарплати місяцями відвідували концерти, які проходили при відкритих дверях. Нині, навіть у воєнний час, зали знову заповнені. Як ви це пояснюєте?
– Все проходить, а музика залишається вічною! Приємно бачити, що сучасна молодь прагне до прекрасного не лише в музиці, а й у інших видах мистецтва. В особливі воєнні часи люди потребують гармонії, душевної рівноваги, позитиву. Музика допомагає у цих пошуках.
Петро Сухоцький часто виступає у Львові, місті своєї юності (Фото Євгена Червоного).
Про Олександра Козаренка та його Пасакалію для органа
– Ви зазначали, що органна музика стала своєрідними «ліками» у час війни. Чи змінився ваш репертуар після початку повномасштабної війни? І чи музика справді допомагає знаходити потрібні слова там, де вони мовчать?
– Мій репертуар не зменшився, а розширився. Існує вічна музика таких композиторів, як Бах, Букстегуде та інших, яка надає сил, витривалості, сприяє медитації та відновлює внутрішню рівновагу.
Українська музика сьогодні має звучати максимально голосно. В Україні багато талановитих композиторів, які створюють твори для органа. На майбутньому концерті звучатимуть композиції Віктора Гончаренка та Олександра Козаренка. Особисто я дуже прагну виконати Пасакалію Козаренка на вшанування пам’яті цього видатного митця.
Пам’ятаю, як у Львові ми зустрічалися з Сашком (Олександром Козаренком) в Органному залі. Він запитав, чи зіграю Пасакалію, написану в 1989 році. Я відповів, що на сьогодні немає, але невдовзі обов’язково. На жаль, він не встиг почути цей магічний твір у моєму виконанні вдруге.
Ми навчалися разом у Львівському музичному училищі, спілкувалися вечорами, зустрічалися за улюбленим місцем – біля Головної пошти, і були справжніми близькими душами. Вічна пам’ять Олександру Козаренку. Хоч він і передчасно пішов із життя, його музика завжди житиме поруч з нами.
«Був би орган — і органіст завжди знайдеться»
– Як це — бути єдиним органістом Луцька? Адже це не просто грати, а фактично тримати на собі всю органну традицію регіону?
– Мені цікаво, хто вам повідомив, що я єдиний? Органів у місті два. Є великий концертний інструмент із 40 реєстрами, трьома мануалами та педаллю, а також менший, який має всього 6 реєстрів, але теж два мануали і педаль. Цей маленький орган ідеально підходить для занять. Мій учень Марко Новакович, нині соліст Львівського органного залу, дуже його любить і охоче займається на ньому під час приїздів у Луцьк.
Як жартував Луцький єпископ-ординарій Маркіян Трофим’як, завдяки якому у Луцьку є два справжні духові органи, а на Волині ще три (у Ковелі, Ківерцях і Дубищі):
- «Був би орган, а органіст завжди знайдеться!»
І зовсім інша ситуація, коли є органіст, але відсутній інструмент. З цим мені довелося стикатися.
Петро Сухоцький з учнем Марком Новаковичем під час концерту у Львівському органному залі (Фото Євгена Червоного).
– Ви навчалися у видатного Самуїла Дайча у Львові. Під час наших попередніх розмов ви згадували свого Вчителя і те, що він вам передав. Ми у Львівському органному залі досліджуємо тему спадкоємності органної традиції. Що саме ви, як учень Дайча, зараз передаєте своїм учням?
– Передусім це любов – до музики, зокрема до органної музики та інструменту. Що стосується технічних аспектів гри — «органної кухні», — усе найкраще, що я отримав від свого Вчителя, я намагаюся щедро донести до своїх учнів.
«Необхідно добре знати свій інструмент ізсередини»
– Ви поєднуєте ролі виконавця, педагога та майстра з ремонту органів. Як різні ці грані взаємодіють у вашій роботі?
– Дуже важливо знати інструмент зсередини. Я викладач гри на фортепіано й органі у коледжі, а також навчаю студентів ремонту та настроювання фортепіано. Мій учень, Марко Новакович, зараз соліст Львівського органного залу, допомагав мені ремонтувати і налаштовувати органи у Луцьку та Ківерцях – тепер він розуміє інструмент із середини.
Усі виконавці без винятку мають вміти визначати причини несправностей інструменту. Це допомагає вчасно робити висновки при підготовці до концертів і давати важливі рекомендації майстрам для оперативного усунення дефектів.
З фортепіано та роялем ситуація значно простіша, тоді як орган – масштабний інструмент із багатьма деталями, що ускладнює пошук недоліків.
Як кажуть простою мовою: якщо любиш кататися, мусиш любити і возити санчата.
На жаль, майстрів органних інструментів в Україні небагато. Тому, якщо хочеш грати на якісному органі, потрібно систематично підтримувати його у відмінному стані. За 25 років існування нашого органа ніхто з виконавців — а їх було багато з різних куточків світу — не скаржився на стан інструменту. Для порівняння: у Німеччині, з парафії якої ми отримали наш орган, вже п’ять років тому викликали органобудівну фірму для капітального ремонту їх нового інструменту. Але ж це німці, і все в них під контролем — орнунґ (нім. ordnung – порядок). Вони роблять капітальний ремонт навіть після двадцяти років використання.
Петро Сухоцький (Фото Євгена Червоного).
– Що для вас є справжнім щастям у музиці, той момент, коли відчуваєте, що все вдалося?
– Це дуже філософське питання. Насправді сама музика і є щастям. Уявіть собі життя без музики – чи можливо це? Я сумніваюся. Музика супроводжує всі сфери нашого життя, і без неї важко уявити існування світу.
Нехай Музика завжди лунає повсюди – підтримує у важкі хвилини, дарує радість у моменти щастя, спонукає до роздумів, додає сили у протистоянні ворогові і зберігає душевну рівновагу.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть текст із нею та натисніть Ctrl+Enter.
