Суботній день розпочинався звично, поки в залі, де зібралися військові тероборони, не з’явився колишній міністр оборони часів Кучми — генерал Олександр Кузьмук. Він прийшов без охорони, без офіціозу, просто з невеликим портфелем і щирою усмішкою. У повітрі одразу відчулося напружене очікування, але не через пафос, а тому що всі розуміли: така поява — це знак уваги, який не трапляється щодня. І коли він дістав відзнаки, військові мовби розправили плечі — бо такі моменти запам’ятовуються надовго.
Кому дісталися нагороди
Нагородження стосувалося тих, хто працює без вихідних і часто без зайвих слів робить свою частину роботи на фронті. Серед відзначених — офіцери, сержанти й бійці, які тримали оборону на складних ділянках, витягували поранених, тримали позиції під сильним натиском ворога. Кожен із них виходив за відзнакою по-різному: хтось сором’язливо, хтось упевнено, але майже всі — з тією самою внутрішньою гідністю, яку часто бачиш у захисників ЗСУ.
Чому саме Кузьмук
Хоча Кузьмук давно не очолює міністерство оборони, він знову активно долучається до військової сфери. У період повномасштабної війни він підтримує війська тероборони, спілкується з командирами, передає їм свій досвід і просто буває серед людей, яким зараз непросто. Для багатьох військових його поява стала нагадуванням, що попередні покоління армійців не відійшли осторонь — вони поруч, у міру своїх сил.
Як минула церемонія
Попри важливість події, усе відбувалося у спокійній, майже домашній атмосфері. Кузьмук говорив мало, але кожне слово було теплим, без формальних фраз і заготовлених звернень. Він жартував, питав про службу, цікавився умовами, а інколи навіть торкався медалі перед тим, як вручити, мовби перевіряючи, чи все з нею гаразд. Для військових така невимушеність стала ковтком нормального життя, якого тепер не так багато.
Значення нагородження
Коли міністр оборони минулих років особисто нагороджує тероборонівців, це не просто традиція. Це місток між армією тоді та армією зараз. Символ, що всі — незалежно від часу, посади чи звання — сьогодні працюють заради однієї мети. Бійці говорили, що для них це було визнанням того, що тероборона вже давно перестала бути «другорядною» структурою й стала повноцінною частиною оборони країни.
Що говорили військові
Після церемонії хлопці та дівчата ділилися враженнями. Хтось сміявся, що вперше тримав у руках нагороду «з таким історичним шлейфом». Хтось казав, що давно не відчував такої підтримки. А були й ті, хто визнавав, що такі моменти додають сил повертатися на позиції. Мотивація, народжена у простій людській взаємодії, робить свою справу навіть краще за промови.
Нагородження відбулося на тлі активних бойових дій, коли тероборона щодня виконує завдання не лише в тилу, а й на передовій. Вони підсилюють інші підрозділи, тримають оборонні рубежі, допомагають забезпечувати логістику. В умовах війни їхнє значення зросло настільки, що увага з боку колишніх керівників оборонної сфери виглядає природною, навіть необхідною.
Як відреагувало суспільство
У суспільстві на подію звернули увагу насамперед тому, що нагородження вийшло щирим і без політичної метушні. Люди активно обговорювали момент зустрічі різних поколінь військових, підкреслюючи, що такі кроки допомагають підтримувати моральний дух. Подібні події нагадують: за кожним зведенням з фронту стоять конкретні люди, їхня робота й їхня стійкість.
Є ймовірність, що такі формати нагороджень стануть регулярними. Це допомагає посилювати довіру між бійцями та суспільством, між старшими й молодшими військовими, між тими, хто ухвалює рішення, і тими, хто виконує їх на передовій. І, як сказали самі тероборонівці, головне — щоб нагороди приходили не замість, а разом із підтримкою, увагою і повагою, на які вони заслуговують.
