В Україні триває системна реформа догляду та підтримки дітей. У Львові вже створено багато прикладів сімей, які прийняли дітей, позбавлених батьківського піклування. Проте діти з інвалідністю поки що залишаються однією з найскладніших категорій для влаштування до сімейного оточення. Незважаючи на це, багатий досвід численних родин доводить, що діти з інвалідністю успішно ростуть і розвиваються саме в теплій сімейній атмосфері, де панують турбота, прийняття та підтримка. Яскравим доказом цього є перший у Львівській громаді дитячий будинок сімейного типу (ВПР) для дітей з інвалідністю, який очолює мама-вихователька Марина Бороніна.
### Перший у громаді дитячий будинок сімейного типу для дітей з інвалідністю
Кожна дитина заслуговує на зростання в безпечному та турботливому сімейному середовищі, незалежно від віку, статі чи стану здоров’я. Львівська міська рада через Службу у справах дітей докладає чималих зусиль до того, щоб діти, котрі залишилися без батьківської опіки, отримали родини. Одним із найбільших викликів у цьому процесі залишається влаштування дітей з інвалідністю.
– Керівник Служби у справах дітей Львова Володимир Фридрак зазначає: «Якщо сьогодні багато говорять про складнощі у влаштуванні підлітків у сімейні форми виховання, то для дітей з інвалідністю це завдання є надзвичайно складним».
У Львові вирішили активно шукати шляхи подолання цієї проблеми. У березні поточного року в громаді було засновано першу велику прийомну родину (ДБСТ), яка спеціалізується на вихованні дітей з інвалідністю. Мамою-вихователькою стала Марина Бороніна. Ідея створення цього будинку виникла після виступу матері дитини з інвалідністю на одному з форумів, де вона щиро поділилася, що її спокій за майбутнє доньки існує лише тоді, коли вона поруч.
Процес запровадження такої моделі супроводжувала історія, яка вразила багатьох:
– Володимир Фридрак розповідає: «Часом говоримо про розвиток підтриманого проживання для молоді з інвалідністю. Але наша команда звернула увагу на те, що є діти-сироти та діти без батьківського піклування, які через інвалідність можуть провести життя у закладах — спочатку дитячих, а згодом дорослих».
### Страх не впоратися
Однією з найсерйозніших перешкод для потенційних прийомних батьків є страх не впоратися із вихованням дитини з інвалідністю.
– За словами Володимира Фридрака, «не всі готові прийняти у сім’ю дитину з інвалідністю, бо часто бояться невдачі. Цей страх властивий навіть біологічним батькам дітей з порушеннями розвитку. Вони переживають, як адаптуватися до нових обставин. А ось коли людина свідомо приймає дитину до родини, цей страх особливо сильний».
Для протидії цим побоюванням Львівська міська рада у співпраці з міжнародним фондом ЮНІСЕФ і Благодійним фондом «Рідні» впровадили модель комплексної підтримки сімей, які виховують дітей з інвалідністю. Вона передбачає:
– Додатковий супровід родин.
– Залучення особистих асистентів, що допомагають у догляді за дитиною.
Асистенти виконують низку важливих функцій:
– Супроводжують дитину до школи та назад.
– Підтримують відвідування гуртків та занять.
– Знімають значне навантаження з батьків-вихователів, які завдяки цьому відчувають більше впевненості у своїх можливостях.
Крім того, кандидати у прийомні батьки проходять відповідну підготовку, під час якої знайомляться з особливостями виховання дітей з інвалідністю. Після цього родини можуть розраховувати на:
– Послуги особистого асистента.
– Соціальний супровід.
– Психологічну підтримку.
– Допомогу у доступі до реабілітаційних, медичних та освітніх послуг.
Головна мета цих заходів — не лише забезпечити дитину сімейним доглядом, а й поступово перейти від інституційного виховання до родинних форм. Володимир Фридрак пояснює, що ідеальним є сценарій, за якого дитина набуває навичок, необхідних для максимально самостійного життя. Для молоді з особливими потребами, котра потребуватиме підтримки і в дорослому віці, місто буде розвивати партнерство з громадськими організаціями.
Володимир Фридрак наголошує, що дитина з інвалідністю має право бути усиновленою чи влаштованою до будь-якої форми сімейного виховання — під опіку, у прийомну сім’ю або велике прийомне сімейство.
### Рішення без сумнівів: приклад Марини Бороніної
Марина Бороніна, уродженка Дніпра, є мамою сімох дітей, п’ятеро з яких — прийомні. Вона стала матері-вихователькою першої великої прийомної сім’ї у Львівській громаді для дітей з інвалідністю.
– «У мене двоє біологічних синів. Старший живе в іншому місті, а молодший, 16-річний, навчається і проживає в гуртожитку у Львові», — розповідає Марина.
Наразі в її прийомній сім’ї виховуються п’ятеро дітей:
1. Дарина, 4 роки (Львівська громада).
2. Вікторія, 11 років (Львівська громада).
3. Софія, 17 років (Кривий Ріг).
4. Хлопці 13 та 14 років із Дніпра — Олександр та Олександр.
Чотири з цих п’яти дітей мають інвалідність, серед діагнозів — синдром Дауна, легка інтелектуальна недостатність, затримка психічного розвитку та поведінкові особливості.
Раніше Марина знала хлопців та Софію завдяки роботі в реабілітаційному центрі «Горлиця» у Дніпрі. Вона є корекційним педагогом та дефектологом за освітою і мала досвід із дітьми з порушеннями розвитку.
– Вказує Марина: «Під час евакуації до Туреччини через війну я працювала вихователькою, що для мене було не лише роботою, а й родиною. І тоді з’явилося розуміння, що можна продовжувати цей напрямок уже офіційно як мама».
Її підтримує мама, з якою вона мешкає разом із дітьми. Внучаті називають її «бабуся».
– За словами Марини, вона не мала сумнівів щодо створення великої прийомної сім’ї.
– Вона цінує підтримку міської ради, Служби у справах дітей та благодійного фонду «Рідні», які швидко реагують на будь-які питання.
Марина високо оцінює залучення асистентів у догляд за дітьми з інвалідністю:
– «У нас вже двоє асистентів, і ще один проходитиме оформлення. Вони допомагають у пристосуванні до школи, контролі емоцій, сприяють спілкуванню та соціалізації. Асистенти організовують прогулянки і знімають значну навантаженість із мене як матері. Це додає мені спокою, оскільки знаю, що не залишаюся сама з викликами».
Як зазначає Мар’яна Романяк, керівниця благодійного фонду «Рідні», «історія Марини є яскравим прикладом, як взаємодія любові, професійного досвіду і підтримки може змінити життя дітей, створюючи для них не просто дім, а справжню родину».
### Зміни у дітей під час перебування в сім’ї
Марина Бороніна відзначає, що основними позитивними змінами у вихованцях стали:
– Формування довіри до дорослих.
– Відкритість у вираженні емоцій.
– Освоєння життєвих навичок, яких вони були позбавлені в інституціях.
Вона пояснює: «Діти розкриваються, вони не мусять доводити, що гідні уваги і любові. Вони відчувають, що їх люблять з усіма особливостями, навіть коли вони емоційно нестабільні».
За словами мами-виховательки, діти починають краще контактувати між собою, набувають навичок побутового характеру і легше налагоджують зв’язки із зовнішнім світом.
Приклади конкретного прогресу:
– 14-річний Сашко, який раніше майже не розмовляв, починає говорити, виконує побутові завдання, як-от миття овочів і посуду.
– Дарина навчилася розпізнавати надійних для себе дорослих і розмежовувати близьких і чужих.
Загалом, вона підкреслює, що хоча перед дітьми ще багато навчання через попереднє перебування у закритому інституційному середовищі, сімейне життя наповнене емоціями, спілкуванням та розвитком.
– Як зауважує Марина: «Сім’я надає дітям змогу розвиватися, бути частиною спільноти, а також жити повноцінним життям».
Вона активно заохочує інших батьків не боятися приймати дітей з особливими потребами та звертатися по допомогу:
– «Дитина не потребує ідеальних батьків, їй потрібні люблячі люди, що готові зростати разом із нею. Така підтримка робить можливим виховання, а життя кожної дитини заслуговує на повноцінність, яку дарує родина».
### Роль родини у формуванні дитини
Психологиня благодійного фонду «Рідні» Зоряна Спринська наголошує, що сімейне оточення створює найкращі умови для гармонійного розвитку дитини та ефективної соціалізації.
Фахівчиня підкреслює:
– Найсуттєвіший вплив на становлення особистості має саме родина.
– Дитина, спостерігаючи за поведінковими моделями батьків, засвоює навички взаємодії, які потім використовує у власному дорослому житті.
– Важливо, що це стосується як біологічних, так і прийомних сімей.
Позитивні моделі поведінки, створені в сім’ї, забезпечують успішну інтеграцію дитини в суспільство.
—
В інтернатах можливості для розвитку життєвих навичок і самостійності значно обмежені.
– За відзначенням Зоряни Спринської: «Самостійність виникає лише коли дитині надають можливість самостійно діяти. Саме в цьому криється шлях до незалежності і відповідальності».
Саме в сімейному колі діти отримують перший досвід:
– Фінансової грамоти.
– Соціальної взаємодії.
– Планування сімейного бюджету та прийняття рішень.
Ці щоденні навички готують дитину до дорослого життя та самостійності.
### Інвалідність не визначає сутність людини
Говорячи про стереотипи, психологиня відзначає, що найбільше упереджень виходить саме від дорослих.
– Усередині дітей стереотипи майже відсутні, а молодь загалом більш відкрита до різноманітності.
Серед основних страхів потенційних прийомних батьків і усиновлювачів психологиня називає:
– Страх не впоратися з потребами дитини.
– Побоювання щодо обмеженої державної підтримки.
– Можливу неприязнь чи відторгнення з боку суспільства.
Однак, на переконання Зоряни Спринської, інвалідність не повинна визначати особистість людини чи слугувати підставою для дискримінації.
– «Кожна людина — це унікальна індивідуальність, і саме різноманітність робить наше суспільство багатшим. Нам не потрібно жаліти одне одного, натомість потрібно навчитися розуміти», — наголошує фахівчиня.
Вона радить тим, хто лише думає про прийняття дитини в сім’ю, щоб не боятися і не сприймати цей шлях як непосильний виклик. При цьому батьки мають усвідомлювати особливості розвитку конкретної дитини й реально оцінювати свої ресурси.
– «Головне — це готовність дарувати дитині любов, турботу і підтримку. Якщо людина здатна поділитися любов’ю, вона обов’язково впорається», — запевняє психологиня.
Історія великої прийомної сім’ї Марини Бороніної підкреслює: всі діти повинні зростати не в інституціях, а у родині, оточені любов’ю, турботою, підтримкою та безпекою. Сімейне середовище дає унікальні можливості для розвитку дитини, допомагає їй почуватися потрібною й упевнено дивитися у майбутнє.
Приклад цієї родини також ілюструє значущість співпраці між сім’ями, громадами, державними структурами та громадськими організаціями. Коли об’єднуються небайдужі люди, діти отримують найдорожче — дім, родину та шанс на повноцінне життя.
—
Цей матеріал підготовлено Благодійною організацією «БФ «РІДНІ»» та ЮНІСЕФ за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки. Висловлені думки є позицією авторів та не обов’язково відображають політику або погляди уряду США чи ЮНІСЕФ. Усі права інтелектуальної власності на матеріал належать БО «БФ «РІДНІ»». Будь-яке використання можливе лише за письмової згоди власника прав.
