23-річна Айшат Баймурадова, яка минулого року втекла з дому, вірила, що нарешті матиме можливість жити так, як хоче. Походячи з Чечні — консервативної мусульманської республіки в Росії — вона коротко підстригла волосся, перестала прикривати голову, поголила частину брів і публікувала оригінальні селфі в Instagram. Їй здавалося, що тепер вона може вдихнути на повні груди.
У жовтні у орендованій квартирі в сусідній Вірменії знайшли її мертвою. Поліція повідомляє про вбивство. З будівлі, де було виявлено тіло, бачили вихід двох осіб, зокрема жінку, з якою Айшат недавно подружилася. Обоє незабаром поїхали до Росії. Росіянам для в’їзду до Вірменії не потрібен паспорт — достатньо внутрішнього посвідчення особи, що робить цю країну зручною для втечі.
Чечня, розташована на Північному Кавказі Росії, часто характеризується правозахисними організаціями як держава в державі. Там влада надзвичайно персоніфікована, а лояльність до довготривалого лідера Рамзана Кадирова часто переважає над законністю та інституційними нормами. Протягом багатьох років фіксували випадки насильницьких зникнень, катувань та позасудових розправ, а також систематичне переслідування інакомислячих. Офіційні чеченські особи постійно відкидають звинувачення, характеризуючи їх як фальсифікації, спрямовані на дискредитацію регіону.
За останні роки кілька видатних критиків чеченської влади були вбиті за кордоном:
1. В 2009 році у Відні був застрелений Умар Ісраїлов, колишній охоронець Рамзана Кадирова, який шукав притулку. Австрійська влада визнала вбивство політично мотивованим і пов’язала виконавців із Чечнею.
2. У 2019 році в берлінському парку вбили колишнього чеченського повстанця Зелімхана Хангошвілі, атаку пов’язали з російськими спецслужбами.
Проте Айшат Баймурадова стала першою відомою жінкою з Чечні, яка загинула за сумнівних обставин незабаром після втечі з Росії. Подібно до багатьох інших жінок із регіону, вона скаржилася на контроль сім’ї: її змушували до шлюбу, наглядали, забороняли виходити з дому і користуватися телефоном. BBC не вдалося отримати коментар від її родини.
Айшат приїхала до Вірменії наприкінці 2024 року за підтримки SK-SOS — кризової групи, що допомагає людям із Північного Кавказу, які опинилися у небезпеці. Вона відкрито висловлювала незадоволення консервативними гендерними нормами і тиском, з яким стикаються жінки в Чечні. Спочатку вона працювала у маленькому місті, а згодом перебралася до Єревана, столиці, у пошуках кращої роботи та більше можливостей.
Для багатьох біженців бути таким помітним неможливо — переважно вони використовують фальшиві імена, уникають показувати обличчя, не прагнуть заводити знайомства. Однак Айшат обрала інший шлях. За словами її подруги, яка побажала залишитися анонімною:
– “Вона прагнула звичайного життя і хотіла довіряти людям.”
Її родина намагалася умовити її повернутися, але, коли це не вдалося, відреклася від неї, повідомляють у SK SOS. Як пояснила Алексадра Мірошнікова, пресспредставниця цієї групи:
– “Вони сказали їй: ‘Ти більше не наша дочка чи дружина. Ми не торкнемося тебе — просто не чіпай нас.’”
У дядька Айшат у місцевих ЗМІ з’явилася заява про відсутність причетності сім’ї до її смерті.
В ніч її загибелі Айшат була з жінкою, яку вона нещодавно зустріла в інтернеті. Та жінка стверджувала, що родом із Дагестану — іншої республіки Північного Кавказу. Люди, які знали Айшат, розповіли BBC, що саме ця жінка першою зв’язалася з нею у соцмережах, потім приїхала до Вірменії і запросила на вечірки.
На відеозаписах камер спостереження зафіксовано чоловіка, який покидав будинок разом з Айшат. Як повідомляв популярний російський Telegram-канал, він чеченського походження. Розслідувальне агентство Agentstvo ідентифікувало його як родича бізнесмена, близького до Рамзана Кадирова.
Чеченські представники влади заперечують будь-який зв’язок із смертю Баймурадової, засуджуючи такі припущення як “терористичну інформаційну атаку”. Вони також критикують організації, що допомагають жінкам-біженкам, звинувачуючи їх у “руйнуванні родинних традицій”.
Рамзан Кадиров, який керує Чечнею з 2007 року, дуже чутливий до критики регіону з-за кордону, пояснює Майкл Деніс, експерт із чеченської політики з Техаського університету:
– “Існування діаспори — це сигнал увсьому світу, що в Чечні щось не так. Це питання особистої гідності і політичного іміджу.”
З початку 2000-х до Європи прибували шукачі притулку з Чечні — спочатку через війну, а потім через репресивне правління Кадирова. Однак через зміни в міграційній політиці ЄС та візові обмеження для росіян у зв’язку з війною в Україні цей шлях фактично закрито.
Єдиним легким, але далеко не безпечним, маршрутом втечі лишається Південний Кавказ, де росіяни можуть подорожувати без віз. У липні інша втекла — 24-річна Лаура Авторханова — опинилася в притулку в Грузії, куди її знайшла група чоловіків із родини, яка намагалася змусити повернутися до Росії. Після допиту в поліції вона змогла залишатися у Грузії під захистом.
Для інших чеченських жінок, які втекли, смерть Айшат підсилила страх, що супроводжує їх від часу втечі з Росії. Декілька з них розповіли BBC, що ще до вбивства утримувалися від участі в спільноті, уникаючи говорити чеченською на публіці і обмежуючи свою активність у соцмережах. Проте тепер вони бояться, що цього недостатньо, аби захиститися від тих, хто може хоче їм помститися.
Одна з втеклих, яка живе в Західній Європі і просить зберегти анонімність, описала свій стан так:
– “Страх, що живила в собі все життя — вкорінений у ДНК — знову прокинувся з подвоєною силою. Це як сонний параліч: з’являється монстр, і я лежу, завмерла, дивлячись йому в очі. Це страх бути вбитою.”
– “Вийти на волю можна, — сказала вона, — але справжньої свободи ніколи не відчути.”
Вірменські правоохоронці розслідують справу щодо двох невідомих осіб, підозрюваних у причетності до вбивства Айшат Баймурадової, але деталей не розголошують.
Жінки з Чечні, які шукають притулку в Європі, часто уникають контакту з чеченською діаспорою.
Фото: VALERY HACHE/AFP via Getty Images
Рамзан Кадиров перетворив Чечню на регіон з контрольованою управляючою системою, яку критикують за порушення прав і свобод.
Смерть Айшат і події навколо неї свідчать про складність і небезпеки життя тих, хто опинився у пошуках свободи від репресій і соціального контролю на Північному Кавказі.
