Львівський тиждень скульптури, який триває понад місяць, наближається до завершення. Цей культурний захід залишить по собі яскраві виставкові проєкти (деякі з них ще тривають) та, що вже стало певною традицією, резонансні скандали. Центральною подією цьогорічного фестивалю стала робота німецького скульптора Георга Вольфа під назвою «Давид». Спочатку цей витвір мистецтва був розташований на площі перед Львівським театром ляльок, однак широка громадська дискусія виникла після його переміщення на проспект Шевченка.
Георг Вольф створив власну інтерпретацію Давида, зобразивши його як героя, що перемагає велетня. За словами організаторів, скульптура має абстрактний характер, проте в ній можна впізнати риси біблійного персонажа. Головним символом виступає залізний камінь, з яким Давид вступає в двобій з Голіафом. Автор працював над скульптурою безпосередньо у Львові.
Сам Георг Вольф пояснює свої роботи так:
– Вони оповідають про історію людства та технологій, а також спроби контролювати природні сили.
– Скульптури розповідають про символіку мечів і ор, тобто про полярність людського існування, яка властива стали.
– Залізо та сталь, на відміну від бронзи, не є класичними матеріалами мистецтва і здобули популярність лише в 1960-х роках. Водночас сталь – це один із найдавніших матеріалів інженерного виробництва, де основним компонентом є залізо.
Сталеві скульптури Вольфа, за його словами, створюють своєрідний міст між промисловою революцією і залізною добою, водночас відсилаючи як до нашого цифрового сьогодення, так і до майбутніх перспектив. Історично ці твори належать до короткої традиції скульптур, виконаних із заліза та сталі, що почалася після розквіту важкої промисловості та пов’язана з американським мінімалістичним мистецтвом 1960-х років, яке свідомо використовувало промислові матеріали й серійні конструкції.
### Георг Вольф про роботу в Україні
Скульптор наголошує, що щодня в Україні чути новини про війну, обговорюють підтримку та співчуття. Як людина й митець, він відчув зобов’язання діяти. У березні він відвідав Львів і на власні очі побачив ситуацію, що спонукала його створювати мистецтво на місці подій, ставати частиною історії. Його вклад полягає у творенні мистецтва, яке кидає виклик війні, адже мистецтво для нього – це зброя, що допомагає зберігати гідність і надію.
Вольф детально розповідає про свій творчий задум:
1. Він задумав створити «Давида для Львова» – героя, який перемагає Голіафа. Це метафора надії для знедоленої країни.
2. Інтерес до скульптури серед перехожих був великим; він із задоволенням пояснював її концепцію та спілкувався з львів’янами.
3. Враження від львів’ян залишилися в нього позитивні – мешканці міста демонструють силу і впевненість навіть у складних обставинах.
У рамках теми «Діалоги», обраної для цьогорічного Тижня скульптури, редакція Omega зібрала інтерв’ю з львів’янами, які висловили думки щодо скульптури, що викликає значний резонанс і безліч асоціацій.
### Павло Гудімов: Львів стає музеєм сучасного мистецтва
Артменеджер і куратор Тижня скульптури, засновник артцентру «Я Галерея» Павло Гудімов заявляє, що:
– Відсутність державної освіти сучасному мистецтву, а також відсутність музеїв, що пояснюють і досліджують це мистецтво, негативно впливає на сприйняття його широким загалом.
– Проте, поки у Львові не з’являються музеї сучасного мистецтва, саме місто перетворюється на музей під відкритим небом.
– Його фестиваль спрямований на залучення широкої аудиторії, а не на створення «мистецької бульбашки».
– Початком публічної роботи стала скульптура у Стрийському парку, яка викликала різноманітні реакції: від захисту до нападу і навіть вандалізму, а також підтримку у реставрації.
– Мистецтво – це діалог, не примусова односпрямована думка.
– Тема діалогу є головною у цьогорічному Тижні. Також прикладом є робота Володимира Семківа «Діалог», яка, незважаючи на провокаційний вигляд (велика дерев’яна скульптура з ніг), не викликала значущої реакції.
– Перевірка показала, що найбільш гострі дискусії виникають щодо об’єктів у центральній частині міста, що свідчить про її особливий статус недоторканності.
– Переміщення іншої скульптури, «Давида», з площі перед театром ляльок на проспект Шевченка призвело до інтенсивної критики, хоча на початку відбувався дружній діалог із громадою.
– Критика пов’язана, зокрема, з використанням іржавого металу — матеріалу, що довго є невід’ємною частиною сучасного просторового мистецтва і «перекликається» з кольорами міської архітектури Львова.
– Абстрактне мистецтво часто залишається на маргінесі через обмежене розуміння і прийняття його суспільством, що є великим провалом.
– Це також нагадує про відомих українських авангардистів, як-от Казимир Малевич, Олександра Екстер і Олександр Архипенко, чия спадщина в Україні була перервана через радянську цензуру.
– Головне зараз – поступово наближати мистецькі процеси до світових стандартів, позбавляючись кітчу у публічних скульптурах.
### Орест Голубець: Артпровокація, що викликає суспільну дискусію
Митецьзнавець і викладач Львівської політехніки та Львівської національної академії мистецтв Орест Голубець відзначає:
– Проблема публічної скульптури гостро стоїть уже багато років.
– Існують дві протилежні тенденції: впливи посттоталітарного мистецтва та впровадження авангардних, навіть радикальних форм у публічні простори.
– Приклади в історії Львова, як «Моцарт», і нинішній «Давид», мають тимчасовий характер.
– Голубець вважає «Давида» артпровокацією, проте новизни він там не бачить, адже подібні рішення використовували й раніше, зокрема відомий скульптор Марк Ді Суверо застосовував металеві конструкції.
– Сучасне мистецтво приймає, що все може бути мистецтвом, якщо це не фіксується як постійний об’єкт у публічному просторі.
– Львівське мистецьке середовище й більшість глядачів не готові до таких контроверсійних творів, які іноді конфліктують із історичною традицією міста.
– Водночас навіть класичні твори митців, як Генрі Мур чи Джакометті, могли би органічно вписатися у Львівський контекст.
– Провокаційні твори мають перевагу в тому, що стимулюють дискусії, зрушують суспільну розмову, хоча не всі позитивно їх сприймають і не всі хочуть мати їх як постійні елементи міського простору.
### Олеся Дацко: Проблеми комунікації та правил гри
Українська науковиця та громадська діячка, викладачка ЛНАМ Олеся Дацко звертає увагу на такі питання:
– Для більшості громадян, не лише львів’ян, сучасне мистецтво є незрозумілим, навіть «нерозбірливим» як «китайська мова», оскільки його не вивчають у школах і вишах.
– Тоталітарні режими зазвичай пропагують лише реалістичне мистецтво і блокують абстрактне.
– Тиждень скульптури є актуальним для Львова, але має серйозний провал у комунікації з публікою. Через невідомість та відсутність пояснень виникає обурення.
– Сучасне мистецтво базується на концепції, і важливо, щоб ця ідея була зрозуміло донесена до глядачів. Якщо ж це просто «купа брухту» або якийсь дискусійний об’єкт без пояснень, він викликає негативну реакцію.
– Непрозорість при розміщенні скульптур: незрозуміло, за якими критеріями і на яких підставах їх ставлять, чи будуть вони тимчасовими, чи постійними.
– Відсутність місцевих правил та органів, які б регулювали процеси встановлення скульптур в історичному ареалі Львова та зоні ЮНЕСКО.
– Виникає несприйняття через непрозорість процесів та власне недовіру до мерії і організаторів.
– В умовах війни сприйняття металевого брухту як символу руйнування додає ще один шар чутливості та тригерів.
– Основні споживачі мистецтва – громадяни, тому повинні існувати чіткі і прості правила, які бракують сьогодні.
### Уляна Мороз: Мистецтво, що зачіпає емоції
Директорка Львівського обласного театру ляльок Уляна Мороз висловила думки про вплив мистецтва:
– Для твору важливо мати ідею та емоційний вплив на глядача; якщо він не зачіпає – це, ймовірно, поганий витвір.
– Скульптура «Давид» виступає провокацією і змушує суспільство звернути на себе увагу, бо без уваги вона лишається «речами-невидимками».
– Вона відображає сучасний крихкий світ, де краса швидко може перетворитися на металевий брухт. Люди є значно ціннішими за архітектуру чи стіни.
– Перенесення скульптури з площі перед театром ляльок на проспект Шевченка призвело до того, що більшість львів’ян її почала помічати лише потім.
– Площа Данила Галицького довгий час була технічною зоною, заповненою припаркованими машинами, і не сприймалася як громадський простір для мистецтва.
– Проєкт з облаштування площі, який включав би красиве пішохідне середовище, міг би допомогти привернути увагу саме до скульптури.
– Фестиваль скульптури і провокації, що його супроводжують, корисні для суспільства, вони розгойдують громадську думку та змушують говорити про мистецтво і його роль.
– Вона високо оцінює роботу Павла Гудімова, який уміло приваблює увагу громадськості до цієї теми.
– У майбутньому сподівається на активніше обговорення змін у місті, що, однак, тимчасово призупинено через війну.
### Андрій Салюк: Тотальний тиск замість діалогу
Голова ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк висловив критику:
– Він поважає світову класичну скульптуру «Давида», зокрема флорентійський твір, але має багато запитань щодо львівської версії.
– Невідомо, чому тимчасова скульптура встановлена з використанням залізобетонного фундаменту, що натякає на постійність.
– Скульптура може представляти будь-кого: Давида, Голіафа або пращу.
– Емоції львів’ян у ставленні до роботи однозначні: за їхніми відчуттями, міське середовище зневажають, намагаючись замаскувати лайно під мистецтво.
– Хоч провокації вітаються, кожен простір має свої особливості, і не всі ідеї доречні у центральних історичних зонах.
– Існує проблема гармонійності мистецьких об’єктів із культурною спадщиною, адже публічне мистецтво не має домінувати і бути агресивним фоном.
– Скульптура Сергія Майдукова як приклад твору, що гармонійно вписується в простір і міг би стояти в історичній площі Ринок, на відміну від суперечливого «Давида».
– Пропозиції на кшталт встановлення пам’ятника Лева Лоренцовича не реалізуються через статус зони ЮНЕСКО, водночас інші непогоджені скульптури займають ці простори.
### Володимир Кауфман: Потрібно виховувати толерантність до сучасного мистецтва
Художник і співзасновник мистецької організації «Дзиґа» Володимир Кауфман зауважує:
– Рівень сприйняття сучасного мистецтва в Україні не надто відрізняється від європейського, але рівень толерантності – значно нижчий.
– Люди часто відразу критикують нові форми, не розуміючи їх, і вважають, що знають краще за інших.
– Причина – у низькому рівні освіти та виховання поваги до незнайомого мистецтва.
– Скандали на публіці будуть доти, доки не з’являться відповідні інституції, що навчатимуть з дитинства сприйняття сучасного мистецтва.
– В історії є приклади того, як спочатку непопулярні, а потім видатні проєкти зустрічалися зі спротивом – меморіал Голокосту в Берліні чи Ейфелева вежа у Парижі.
– Рівень розвитку мистецтва завжди випереджає загальний культурний рівень суспільства, тому суспільні реакції і конфлікти є природні.
– Особлива чутливість до скульптури сягає її зв’язку з концептом пам’яті і пам’ятників, в рамках яких в Україні превалює уявлення про пам’ятник як статую з чітко розпізнаваною фігурою.
– Відсутність цієї «постаті» часто породжує нерозуміння та конфлікти.
### Богдан Панкевич: Кожен проект має право на існування
Політик і громадський діяч Богдан Панкевич ділиться своїм баченням:
– Він поки що не бачив скульптуру наживо, лише фото.
– Вважає, що кожен проєкт має право на своє місце, і тимчасова демонстрація сучасної скульптури провокуватиме різні думки.
– Наводить приклад Ейфелевої вежі, яка довго викликала критику, але стала символом Парижа.
– Не довіряє міській владі, зважаючи на приклади переносів та затягування із демонтажем інших тимчасових об’єктів.
– Скептично ставиться до короткочасного характеру експозиції.
– Саму скульптуру він вважає «чудовиськом з брухту», яке можна назвати будь-яким ім’ям, і воно підходить однаково.
### Василь Косів: Дискусії про скульптуру не нові
Ректор Львівської національної академії мистецтв Василь Косів зазначає:
– Конфлікти навколо скульптури в публічних просторах характерні не лише для України, а й для міст у Європі та за океаном.
– Автор «Давида» читав лекції у Львівській академії, що дозволяє краще розуміти контекст роботи.
– Скульптор надихався українським авангардом і творчістю Казимира Малевича, Олександри Екстер та інших, і прагнув відобразити ідею боротьби меншої України із більш потужним ворогом.
– Український авангард став історією через репресивну політику Сталіна, а подальші покоління виховувалися в дусі соцреалізму, тому сприйняття авангарду залишається складним.
– Глядачі сприймають скульптуру або позитивно, або негативно, часто в категоріях «подобається»/«не подобається».
– Проєкт є тимчасовим і фактично виставковим, що робить дискусії надзвичайно корисними для культурного середовища Львова.
Таким чином, Львівський тиждень скульптури 2023 року став не лише мистецьким заходом, а й платформою для гострих дискусій про сучасне мистецтво, його прийняття, роль у публічному просторі та комунікацію з громадою. Робота Георга Вольфа «Давид» стала каталізатором цих обговорень, які торкаються не лише мистецтва, а й ширших соціокультурних та історичних контекстів міста і країни.
