Для мільйонів мешканців північної Індії листопадове повітря має присмак попелу, небо здається помітно затуманеним, а простий вихід на вулицю перетворюється на справжнє випробування.
Багато людей починають свій ранок із перевірки стану повітря. Проте побачене значною мірою залежить від того, який саме монітор вони використовують.
– Державні додатки, підтримані урядом, такі як SAFAR та SAMEER, показують максимум 500 — це верхня межа індексу якості повітря Індії (AQI), що перетворює складні дані про різні забруднювачі, такі як PM2.5, PM10, діоксид азоту, діоксид сірки, оксид вуглецю та озон, у єдине числове значення.
– Приватні та міжнародні платформи моніторингу, як-от IQAir та відкриті платформи для моніторингу AQI, регулярно відображають значно вищі показники — часто перевищуючи 600 і навіть перетинаючи позначку 1 000 у деякі дні.
Ця суперечність викликає у населення щорічні питання: яким даним слід довіряти? І чому офіційна Індія не повідомляє про якість повітря понад 500 балів?
Офіційна шкала якості повітря Індії визначає, що рівні понад 200 спричиняють явне утруднення дихання для більшості людей при тривалому впливі. Рівні від 400 до 500 класифікуються як «важкі», впливаючи не лише на здорових людей, а й завдаючи серйозної шкоди тим, хто має хронічні захворювання.
Однак шкала не поширюється на значення вище 500 — цей поріг встановлено понад десять років тому під час запуску Національного індексу якості повітря.
Чому був введений цей ліміт?
– За словами Гуфрана Біга, засновника та директора SAFAR: «Припускали, що вплив на здоров’я буде однаковим незалежно від того, наскільки високим стане показник, оскільки ми вже досягли найгіршого».
– Водночас він визнає, що межа 500 була встановлена, щоб уникнути паніки, оскільки перехід межі сигналізував про тривожну ситуацію, яка потребує негайних заходів.
– Такий підхід фактично згладжує дані, адже на офіційних моніторах усе, що понад 500, сприймається однаково, навіть якщо реальна концентрація забруднювачів набагато вища.
– «Міжнародні організації та платформи не вводять такої межі», — пояснює пан Біг. — «Саме тому на глобальних платформах ми бачимо значно вищі значення».
BBC вже направила запит до Індійської ради з контролю забруднень з проханням прокоментувати ситуацію.
Ще одна відмінність полягає в різних підходах до визначення небезпечного для здоров’я повітря.
– Наприклад, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) класифікує рівень PM2.5 — частинок розміром менше за 2,5 мікрометра — вище 15 мікрограмів на кубічний метр протягом 24 годин як небезпечний.
– В Індії ж поріг встановлено на рівні 60 мікрограмів на кубічний метр.
Експерти відзначають, що у світі не існує єдиної формули для обчислення AQI:
1. США, Китай та Європейський Союз використовують власні межі концентрацій різних забруднювачів.
2. ВООЗ надає рекомендації, але кожна країна формує індекс, враховуючи власну адаптацію, кліматичні умови і локальне середовище.
Таким чином, порівняння індексу індійського AQI з рекомендаціями ВООЗ або стандартами США часто вводить в оману, підкреслює пан Біг.
Ще одна відмінність — у приладах, що використовуються для моніторингу:
– Індійська рада з контролю забруднень застосовує монітори бета-атенюації (BAM), які фізично вимірюють масу частинок у повітрі та калібруються за суворими стандартами для кожного знімання показників.
– На відміну від цього, платформи на кшталт IQAir покладаються на сенсорні пристрої, розповідає Абгіжеєт Патхак, колишній науковець Індійської ради з контролю забруднень.
Сенсорні монітори використовують лазерне розсіювання та електрохімічні методи для оцінки кількості частинок, що зависли у повітрі.
– «Сенсор — це інший інструмент, і його неможливо калібрувати кожного разу», — зазначає пан Патхак, додаючи, що «сенсорний моніторинг якості повітря ще не затверджений урядом Індії».
– За його словами, індійська система моніторингу якості повітря не була всебічно оновлена з 2009 року, тож він разом з іншими екологами та активістами закликає до перевизначення шкали з огляду на новітні технології.
– «Якщо ми хочемо врахувати дані, отримані за допомогою сенсорів, необхідно переглянути Національний індекс якості повітря», — додає пан Патхак.
Пан Біг підкреслює важливість скасування верхньої межі, адже нині більшість наукових досліджень показують, що симптоми, пов’язані зі здоров’ям, погіршуються зі зростанням рівня забруднення.
Отже, індекс якості повітря Індії не зупиняється на 500 не тому, що забруднення припиняється, а тому, що система жорстко обмежена встановленою верхньою межею.
