Турнір з участю 64 команд має два вагомі переваги: більш природну структуру змагань та розширені можливості для країн, які тільки набирають силу на світовій арені.
Саме ці можливості активно підтримує Джанні Інфантіно, особливо враховуючи яскравий виступ Капе-Верде. Попередньо організація ФІФА стикалася з критикою, яку супроводжували сумніви стосовно того, що збільшення кількості учасників позначиться на конкурентоздатності турніру.
Проте Капе-Верде зіграло внічию зі збірними Іспанії та Уругваю, посіло друге місце у групі й подарувало справжній сюрприз, надавши потужний опір Аргентині у 1/8 фіналу, програвши лише з рахунком 3-2 у додатковий час.
Водночас такі казкові історії повинні бути зважені на тлі вимог конкурентної боротьби.
До прикладу:
– Гаїті, Ірак, Йорданія, Панама, Туніс і Узбекистан не здобули жодного очка;
– Груповий етап цьогорічного турніру мало турбував провідні збірні.
Якщо кількість учасників буде розширено, тоді навряд чи повторяться випадки, коли команди, які посіли місця у топ-4 посіві, як-от Бельгія (2022), Німеччина (2018), Іспанія (2014), Італія (2010) чи Франція (2002), не пробилися до стадії плей-оф.
Ще одним гострим питанням є розподіл додаткових квот.
Враховуючи результати кваліфікації до чемпіонату світу-2026, у форматі з 64 командами до турніру могли б потрапити наступні країни (з вказівкою їх рейтингу ФІФА на початок турніру):
1. Азійська конфедерація футболу (AFC):
– Індонезія (118 місце)
– Оман (79 місце)
– Об’єднані Арабські Емірати (68 місце)
2. Європейський футбольний союз (УЄФА):
– Данія (21 місце)
– Італія (12 місце)
– Польща (36 місце)
3. Північноамериканська конфедерація (Конкакаф):
– Гондурас (65 місце)
– Ямайка (71 місце)
– Суринам (125 місце)
4. Південноамериканська конфедерація (КОНМЕБОЛ):
– Болівія (77 місце)
– Венесуела (49 місце)
5. Океанійський футбольний союз (ОФК):
– Нова Каледонія (151 місце)
6. Африканська конфедерація (CAF):
– Буркіна-Фасо (62 місце)
– Камерун (44 місце)
– Габон (86 місце)
– Нігерія (26 місце)
Варто зауважити, що шість із цих команд входять до топ-50 світового рейтингу ФІФА: три європейські, дві африканські та одна південноамериканська збірна.
Саме в цьому проявляються складнощі. Азійські та північноамериканські збірні демонструють нижчий рівень, що підтверджують цьогорічні виступи.
Факти наступні:
– Дев’ять із десяти африканських команд пройшли груповий етап;
– Лише дві з дев’яти команд Азії вийшли з групи;
– Із шести збірних Конкакаф (у тому числі країни-співорганізатори) лише три вийшли до наступного раунду.
Водночас Нова Зеландія, яка набрала одне очко й посіла останнє місце в групі, є єдиною командою з Океанії в топ-150 світового рейтингу.
Існує думка, що при подальшому розширенні доцільно було б збільшити квоту команд із Європи задля підтримки конкурентного балансу.
З іншого боку, деякі експерти переконані, що залучення більшої кількості учасників у чемпіонат світу сприяє розвитку футболу у відповідних країнах.
Джанні Інфантіно просуватиме ідею розширення як вигідну для глобального футболу, проте залишаються сумніви щодо її позитивного впливу на рівень самого турніру.
Загалом близько третини зі 211 членів ФІФА могли б взяти участь у такому масштабному чемпіонаті.
Постає запитання: чи не перетвориться груповий турнір на фактично розширений кваліфікаційний етап між конфедераціями для суто однократного змагального раунду плей-оф?
