Незважаючи на те, що Чендлер усе життя був відданим вболівальником «Сандерленда», він визнає, що основу своєї команди будував за прикладом «Ньюкасл» Кевіна Кігана — де розваги на полі іноді ставилися вище за прагнення до перемог.
За словами Чендлера, у команді навіть існувала жартівлива дилема: “Грати двома чи трьома захисниками? Якось довелося намагатися відігратися, граючи лише з двома оборонцями.” Він також додає: “Прем’єр-ліга може бути неймовірно нудною; вболівальники хочуть отримувати задоволення від гри, і саме це ми обіцяли їм.”
Коли Чендлера призначили тренером, він уже був героєм «Вайтлі Бей». Саме він забив вирішальний гол у фіналі Кубка ФА серед аматорських команд 2002 року проти «Тіптрі Юнайтед» на стадіоні «Вілла Парк». Після повільного початку на посаді 35-річного тренера без попереднього досвіду керівництва команда почала демонструвати результати. Чендлер зміг сформувати талановитий склад, який став предметом заздрощів серед не лігових клубів по всій країні.
Пол МакІлдафф, голова клубу з 2001 року, зазначає:
– «Ми грали у якісний футбол. На флангах були швидкі гравці, у центрі поля — фантастичні півзахисники, а нападники були смертоносними».
– «Під час комплектування команди ми орієнтувалися на психологічний клімат в роздягальні. Ніхто не вважав себе кращим за інших — усі грали заради команди.»
Одним із ключових гравців команди став так званий «Марадона Вайтлі Бей» — Пол Робінсон. Він пройшов навчання в академії «Ньюкасл Юнайтед», а потім мав кар’єру в різних не лігових клубах північно-східної Англії, включно з «Вайтлі Бей» з 2007 по 2013 рік. Як і декілька інших гравців і персоналу, він працював з Чендлером не тільки на футбольному полі, а й у спільній компанії програмного забезпечення Sage.
Робінсон ділиться спогадами: «Він був моїм керівником на роботі й у футболі, і я часом просто «хворів» на нього. Але це допомагало отримувати вихідні на матчі». Також він додає, що розуміння з боку тренера дозволяло іноді відволікатися на роботі, уявляючи моменти гри: «Я часто відключався, уявляючи, як забиваю голи, перемагаю, і думаючи про суперника — сподіваючись, що вони будуть слабкими, щоб ми легко виграли.»
Особливо визначним моментом для Робінсона став другий матч півфіналу Кубка ФА серед аматорів 2010 року. Його результативний удар головою в останню хвилину у важкому дощі приніс команді перемогу з загальним рахунком 6:5 над «Барвеллом», що викликало шалений натовп на полі. Зараз Робінсон очолює академію «Саут Шилдс» і зазначає: «Усі мріють опинитися у фіналі, це справді особливий момент. Але ще важливішими були поєдинки на попередніх стадіях. Вдома на кожному матчі нас підтримували 2-3 тисячі вболівальників. Ти відчуваєш себе справжнім гравцем. Такі спогади нагадують мені про 90-ті та Кубок ФА, і ніколи не думав, що таке може статися у не ліговому футболі.»
Сам Чендлер грав у матчі другого раунду Кубка ФА 1989-90, де «Вайтлі Бей» здобув перемогу 2:0 над «Престоном», вперше в історії клубу дійшовши до третього раунду цього турніру. В наступному сезоні команда також вийшла до другого раунду. Ці успішні сезони зробили клуб грізним суперником для всіх не лігових колективів Англії та підготували команду до важливих матчів, які більшість аматорських команд просто не в змозі витримати.
Робінсон розповідає: «В одному з четвертьфіналів у 2009 році команда суперників приїхала в костюмах і краватках, ніби на власний фінал. Але ми перемогли з рахунком 5:2». Він додає: «З часом інші команди почали боятися нас. Ми ніби вигравали матч ще до його початку.»
