12 вересня у Львівському музеї етнографії та художнього промислу в рамках 33-го BookForum відбулася дискусія під назвою «Українсько-польські стосунки: як писати спільну історію Волині, коли кожна сторона досліджує лише свою версію».
У ній взяли участь колишній голова Українського інституту національної пам’яті, народний депутат Володимир В’ятрович (2014–2019 рр.), польський історик, професор Гжегож Мотика, а модерував розмову історик і публіцист Олександр Зінченко.
Метою дискусії було не розв’язання всіх складних історичних суперечок між Україною та Польщею, але кожен такий відвертий діалог наближає розуміння, яке є необхідною умовою примирення. Повну розшифровку розмови опублікував Omega.
—
Олександр Зінченко розпочав розмову, представив гостей та наголосив на історичній складовій теми, яка охоплює польсько-українське протистояння під час Другої світової війни. Він згадав також про політичні провокації, зокрема про випадок із Гжегожем Брауном, який через свої дивні дії привернув увагу громадськості.
Володимир В’ятрович окреслив природу цього політика як досить освіченої, але провокативної постаті, яка резонує з частиною польського суспільства. Він наголосив на повторних актах вандалізму щодо могил повстанців, які загинули в боротьбі з НКВС, число яких сягає понад 15 і жодна не відновлена у відповідності з міждержавними угодами.
Гжегож Мотика зробив три основні зауваження:
1. Дискусія не мала б набувати гостроти, якби не указ президента Зеленського, що був сприйнятий у Польщі як заперечення злочину ОУН.
2. Публічні провокації, як вчинені Брауном, спрямовані на нагнітання суспільних емоцій.
3. Проблема польсько-українських могил є двосторонньою, з акцентом на вандалізмі і провокаціях, переважно проросійського походження.
Обговорювалися випадки зміни написів на відновлених могилах, зокрема на могилі на горі Монастир поблизу Верхрати, що викликало неоднозначну реакцію.
Дискусія торкнулася питань термінології, ролі указів президента Зеленського, методології підрахунку жертв конфлікту та обвинувачень на адресу однієї чи іншої сторони щодо організованості антипольської акції, розпочатої на Волині.
Гжегож Мотика підкреслив, що залишилося багато нерозв’язаних питань, які потребують спокійної наукової дискусії, і звернув увагу на ускладнення через політичне втручання в історичну пам’ять.
Володимир В’ятрович у свою чергу підкреслив необхідність відвертої і документально обґрунтованої дискусії, водночас наголошуючи, що цифра жертв 100 тисяч не підтверджена відповідними джерелами і може бути завищеною.
Обидва історики наголосили на важливості вшанування кожної жертви, незалежно від її національності, через що пропонували створення спільного меморіального комплексу із прізвищами жертв з обох сторін.
Олександр Зінченко підняв питання політичних заяв польських офіційних осіб, що дискредитують українські жертви в історичному конфлікті, зокрема різні оцінки кількості загиблих українців із боку польських президентів і представників влади.
Гжегож Мотика та Володимир В’ятрович обговорили соціологічні дослідження польського ставлення до українців, різних етапів його змін і вплив конфліктів на ці настрої.
Виступали за необхідність уникнення «інфляції смерті» — штучного збільшення чисел жертв, що не сприяє примиренню, а навпаки ускладнює його.
Окремо дискутували про роль істориків і політиків у формуванні ідеологічних наративів про спільну історію, намагання ухвалення законодавчих актів із зафіксованими оцінками щодо стратив і політизування цієї теми.
Під час розмови було згадано ряд складних історичних фактів — зокрема вбивство львівських професорів, акти насильства у селі Сагринь, події в Острівках і Волі Островецькій, які лишаються предметом дискусій і болючих спогадів обох народів.
Зінченко закликав до більшої відкритості та готовності до спільного наукового пошуку та меморіалізації жертв із обох сторін.
Дискусія також торкнулася ролі релігійних факторів, соціально-економічних передумов конфлікту, а також природи українсько-польського протистояння як частини ширшого антиколоніального руху з боротьбою за території і державну ідентичність.
Обговорювалися важливі історичні аспекти:
– Походження польської і української спільнот на Волині.
– Військова ідентичність конфлікту між підпіллями обох народів.
– Вплив соціальної нерівності і релігійних чинників.
– Критика політичної та меморіальної політики з обох боків.
Вінцем дискусії стала згадка про різні підходи до вшанування пам’яті, проблеми історичної політики і необхідності збереження підтримки України Польщею в сучасній геополітичній ситуації.
У документальному форматі вийшла глибока і багатогранна розмова про історію, пам’ять, політику та перспективи українсько-польських взаємин, важливість діалогу та пошуку спільного бачення минулого.
