Ще три роки тому тут була вода. Тепер над головою змикаються верби, ноги плутаються в очереті, навколо стоїть задушлива спека, а комарі буквально атакують роями. Дно колишнього Каховського водосховища змінилося настільки, що його важко впізнати навіть тим, хто добре знає цю місцевість.
Але найважливіше інше. Ці дикі хащі перетворилися на ділянку фронту. Російські групи намагаються використовувати їх для прихованого просування, а українські військові вистежують противника та влаштовують засідки. Іноді бійці не бачать людину, яка стоїть лише за два-три метри від них. Саме тому журналісти The New York Times назвали те, що відбувається тут, смертельною грою в кішки-мишки.
Там, де було море води, тепер ростуть справжні хащі
До 6 червня 2023 року Каховське водосховище було величезною водоймою на Дніпрі. Після руйнування греблі Каховської ГЕС вода пішла, а перед очима відкрилися десятки тисяч гектарів колишнього дна.
Спочатку краєвид виглядав майже апокаліптично. Мул, калюжі, залишки старих русел, мертва риба та оголений ґрунт простягалися до горизонту.
Минуло зовсім небагато часу, і природа почала забирати цю територію собі.
На родючому мулі масово проросли верби. За ними з’явилися тополі, очерет, трава та густі чагарники. Через три роки окремі місця вже більше нагадують заплавний ліс, ніж колишнє водосховище.
Тепер військові називають ці зарості джунглями. І це не художнє перебільшення.
Улітку пройти там кілька кілометрів може бути окремим випробуванням. Гілки чіпляються за спорядження, висока трава закриває огляд, під ногами трапляються заболочені місця. До цього додаються спека, вологість та величезна кількість комарів.
Побратим за три метри може просто зникнути
На більшості ділянок сучасного фронту військовий постійно думає про те, що його може побачити дрон.
Тут усе працює трохи інакше.
Щільне листя, очерет і молоді дерева створюють зелений дах. Камера безпілотника бачить верхівки рослин, але далеко не завжди бачить людину під ними.
У найгустіших місцях ситуація ще дивніша. Українські військові розповідали журналістам, що іноді не можуть розгледіти навіть свого побратима на відстані приблизно двох-трьох метрів.
Уявити таку місцевість не складно. Кілька кроків убік, і силует уже губиться за стіною зелені. Попереду можуть бути російські військові, але помітити їх очима майже неможливо. Так само важко зрозуміти, хто рухається неподалік, своя група чи противник.
Через це величезного значення набувають звуки.
Хрускіт гілки, шелест очерету, голос, необережний рух спорядження можуть видати людину швидше, ніж камера дрона.
Війна, в якій знову доводиться покладатися на слух
Український фронт останніх років здається майже наскрізь цифровим. FPV-дрони, тепловізори, камери, супутникові знімки та розвідка з повітря дозволяють контролювати величезні ділянки.
На дні Каховського водосховища природа частково ламає цю логіку.
Дрон можна підняти в повітря. Він може побачити дорогу, галявину або рух біля краю заростей. Але під густою кроною людина часто зникає.
Через це військовим доводиться йти всередину самим.
Саме тут фраза про гру в кішки-мишки перестає звучати як метафора. Одна група шукає сліди іншої. Інша намагається пройти непоміченою. Хтось чекає в засідці. Хтось прокладає нову стежку через очерет.
І все це може відбуватися на дуже короткій дистанції.
Росіяни прокладають стежки крізь колишнє водосховище
Інтерес російської армії до цієї території має цілком конкретну причину.
На північному краю колишнього Каховського водосховища розташоване Запоріжжя.
За даними The New York Times, російські військові намагаються використовувати заросле дно як прихований маршрут у напрямку міста. Йдеться не про рух танкових колон через відкриту місцевість. У хащах працюють невеликі групи, які можуть просуватися значно менш помітно.
Українські військові розповіли журналістам, що росіяни прорубують і протоптують проходи через зарості. На територію колишнього водосховища вони перекинули сотні військових, облаштували спостережні точки та місця зосередження особового складу.
Сховатися тут справді простіше, ніж посеред відкритого поля.
Але й рухатися набагато важче.
Попереду може бути болото. Старе русло. Мінна небезпека. Непрохідна стіна очерету. А за кілька десятків метрів може чекати українська група, яку теж не видно з повітря.
ЗСУ не чекають, поки противник вийде з хащів
Одним із українських підрозділів, які працюють у цій зоні, є батальйон «Братство» у складі Головного управління розвідки.
Його бійці розповіли NYT, що буквально полюють на російські групи.
Завдання звучить просто лише на словах. Потрібно зрозуміти, де пересувається противник, знайти його маршрути й вибрати місце для засідки.
У звичайному лісі можна орієнтуватися за стежками, деревами або рельєфом. Тут ландшафт відносно молодий і продовжує змінюватися.
Ще кілька років тому цих дерев узагалі не існувало.
Сьогодні вони можуть бути вищими за людину.
Командир батальйону «Братство» Олексій Середюк описував ситуацію як постійне взаємне вистежування. Російські військові намагаються пройти вперед, українські шукають їх у зеленому лабіринті та намагаються перехопити.
Тут немає чіткої лінії посеред поля
Коли дивишся на карту фронту, лінія зіткнення здається зрозумілою. Є територія під контролем України. Є окупована територія. Між ними проходить фронт.
У хащах колишнього Каховського водосховища все виглядає набагато заплутаніше.
Зелені зарості створюють десятки можливих проходів. Частину можна побачити з повітря. Частину майже неможливо помітити.
Одна група може зайти глибше в хащі, залишатися там певний час і спробувати повернутися іншим маршрутом.
Саме тому контроль такої території потребує постійної присутності.
Не можна просто поставити камеру й побачити все навколо.
Маршрут до Запоріжжя коротший, але точно не простіший
Запоріжжя залишається одним із головних великих міст південного сходу України. Тому будь-які спроби російських військ шукати нові підходи до міста привертають особливу увагу.
Колишнє водосховище на карті може виглядати як своєрідний короткий шлях.
У реальності це дуже складний маршрут.
Місцевість поєднує кілька типів ландшафту.
- густий очерет
- молоді вербові зарості
- заболочені низини
- старі протоки
- відкриті ділянки колишнього дна
- нерівності та насипи
Крім того, територія небезпечна через міни та нерозірвані боєприпаси.
Аналітик DeepState Роман Погорілий раніше зазначав, що російські підрозділи справді намагаються просочуватися через колишнє водосховище, однак значного успіху на цьому маршруті не мають.
Тож саме слово «маршрут» тут може трохи вводити в оману.
Це не дорога.
Це величезна дика територія, через яку потрібно буквально пробиратися.
Ще у 2023 році тут було кілька метрів води
Контраст особливо помітний, якщо згадати, яким це місце було до катастрофи на Каховській ГЕС.
Водосховище існувало з 1950-х років. Воно тягнулося приблизно на 240 кілометрів, а максимальна ширина перевищувала 20 кілометрів.
Людина, яка стояла на березі, бачила величезну водну поверхню.
Тепер там росте ліс.
Після руйнування греблі 6 червня 2023 року рівень води почав стрімко падати. Водосховище, яке десятиліттями було частиною ландшафту півдня України, фактично зникло.
Природа відреагувала майже миттєво.
Насіння верб, яке легко розноситься вітром, потрапило на вологий мул. Ґрунт був насичений поживними речовинами. Молоді дерева почали рости дуже швидко.
Через три роки цей процес уже добре видно не лише на супутникових знімках.
Його відчувають на собі військові, які годинами пробираються крізь густу рослинність.
Новий ліс росте просто посеред фронту
Історія Каховського водосховища має ще один незвичний бік.
Поки військові прокладають маршрути через зарості, науковці спостерігають за появою нової екосистеми.
Там уже ростуть сотні видів рослин. Повертаються птахи. З’являються ссавці. На окремих ділянках сформувалися молоді вербові ліси.
Природа буквально перебудовує територію, яку люди радикально змінили ще під час створення водосховища у XX столітті.
Та досліджувати цей процес повноцінно зараз майже неможливо.
Частина території перебуває біля лінії фронту. Частина замінована. Доступ учених до багатьох ділянок надто небезпечний.
Тому навіть точну картину того, що зараз відбувається на десятках тисяч гектарів колишнього дна, отримати складно.
Зелені хащі стають густішими з кожним сезоном
Військові працюють у середовищі, яке буквально змінюється в них на очах.
Навесні з’являється нова рослинність. Улітку все заростає ще сильніше. Стежка, якою можна було пройти кілька місяців тому, може майже зникнути.
Це також змінює можливості для спостереження.
Пізньої осені та взимку, коли опадає листя, огляд може покращуватися. Влітку зелень перетворює місцевість на суцільну стіну.
Тому сезон тут впливає не лише на комфорт військових.
Він буквально змінює поле бою.
Спека, вода та комарі стають ще одним противником
Військовий у таких заростях не просто несе зброю.
На ньому бронежилет, боєкомплект, аптечка, вода, засоби зв’язку та інше спорядження. Загальна вага може становити десятки кілограмів.
Тепер до цього треба додати літню спеку.
Повітря майже не рухається. Висока рослинність утримує вологу. Сонце нагріває відкриті ділянки колишнього дна, а в заростях стає душно.
Військові окремо згадували й комарів.
Їх тут дуже багато через вологий ландшафт, старі русла та заболочені місця.
Кілька годин у такому середовищі виснажують навіть без контакту з противником.
А військовим потрібно не просто йти.
Потрібно рухатися тихо.
Слухати.
Стежити за слідами.
Не видати себе.
І постійно пам’ятати, що за наступною стіною очерету може бути інша група.
Дрони залишаються важливими, але вже не вирішують усе
Назвати безпілотники повністю непотрібними на цій ділянці було б неправильно.
Дрони все одно можуть бачити відкриті місця, краї посадок, дороги, теплові сигнатури за сприятливих умов і переміщення поблизу заростей.
Проблема виникає тоді, коли людина заходить під густу рослинність.
Крони молодих дерев та очерет перекривають прямий огляд.
У результаті технологія, яка перетворила значну частину українського фронту на майже прозоре поле бою, тут стикається з дуже простою перешкодою.
Листям.
Звичайними вербами.
Очеретом.
Іноді цього достатньо, щоб група буквально зникла з екрана оператора.
Колишнє водосховище стало окремим світом усередині фронту
Те, що зараз відбувається біля Каховського водосховища, важко порівняти з боями на відкритих полях Донеччини чи Запоріжжя.
Там дрон може помітити людину здалеку.
Тут кілька метрів рослинності вже створюють укриття.
Там добре видно колії від техніки.
Тут сліди можуть губитися серед трави та болота.
Там група на відкритій місцевості ризикує бути поміченою практично одразу.
Тут люди можуть годинами пересуватися під зеленим покривом.
Через це й тактика інша.
Російські підрозділи шукають приховані проходи. Українські військові відстежують ці маршрути. Дрони допомагають там, де можуть щось побачити. А там, де зелень перекриває камери, роботу продовжують наземні групи.
Три роки тому тут плавали човни.
Сьогодні через ті самі місця військові пробираються пішки між молодими вербами, очеретом і болотами.
І поки фронт проходить через колишнє Каховське водосховище, цей ландшафт продовжує змінюватися. Дерева стають вищими, хащі густішими, старі проходи заростають. Простір, який десятиліттями був водою, тепер перетворився на один із найнезвичніших районів російсько-української війни.
