Нині практично кожна успішна людина, яка піклується про свою зовнішність та здоров’я, так чи інакше займається спортом. Однак на початку XX століття уроки фізичної культури не були обов’язковими в школах, а дорослі майже не приділяли уваги фізичним вправам. У той період з університету Ґраца повернувся молодий галичанин, викладач німецької мови, який захопився гімнастикою і став одним із головних організаторів українського спортивного руху в Галичині – Іван Боберський. Він знайомив школярів із новими видами спорту, впровадив уроки гімнастики у навчальні заклади, створював спортивні товариствa, розробляв українську спортивну термінологію та став ініціатором створення першого українського спортивного майданчика у Львові.
Доктор історичних наук, професор Львівського державного університету фізичної культури Андрій Сова, разом із Ярославом Тимчаком, ґрунтовно досліджує біографію Івана Боберського та видав монографію «Іван Боберський. Основоположник української тіловиховної і спортивної традиції». Вони зазначають, що спорт як поняття і явище у XIX столітті був особливо поширений у Великій Британії та США. В більшості європейських країн знайомство з фізичною культурою відбувалося переважно через популяризацію гімнастичного руху. Лише у перші десятиліття XX століття завдяки міжнародним змаганням і Олімпійським іграм спортивний рух набував значної популярності. В цьому процесі в Львові головною рушійною силою був Іван Боберський.
Іван Боберський народився 14 серпня 1873 року у селі Доброгостів на Дрогобиччині в родині священника. Вже у віці одного року сім’я переїхала до Ваньович, де хлопець провів дитинство. Його мама, яка була вчителькою, забезпечила йому початкову освіту. Подальше навчання Іван здобув у Самбірській гімназії, а потім вступив до Львівського університету, згодом продовжив навчання в університеті Ґраца, де вивчав германістику і готувався стати викладачем німецької мови.
Проте паралельно Іван захопився європейськими системами фізичного виховання. Він пройшов спеціальний курс гімнастики і здобув кваліфікацію вчителя гімнастики. Після повернення до Галичини став одним із небагатьох фахівців із спеціальною підготовкою у сфері фізичного виховання. Відтоді активно пропагував спорт серед молоді та впроваджував фізкультуру у школах.
Початково Іван Боберський викладав у Дрогобицькій гімназії, однак через конфлікт, пов’язаний із виставленням двійки сину посадовця, був змушений покинути посаду. У 1901 році він розпочав роботу в Академічній гімназії Львова, де викладав німецьку мову і керував німецькомовною бібліотекою. Згодом у цьому навчальному закладі почав проводити факультативні заняття з гімнастики, які були доступні для учнів на добровільній основі. Боберський вмів залучити дітей до занять, поєднуючи фізичні вправи із рухливими іграми та мандрівками навколишніми околицями, називаними тоді прогульками.
У той час Академічна гімназія орендувала приміщення в Народному домі на вулиці Театральній і не мала власної спортивної зали. Учні відвідували зал гімнастичного товариства «Сокіл», а пізніше – будинок товариства «Дністер» на вулиці Руській – Підвальній. Коли гімназія переїхала до нового приміщення на нинішній вулиці Бандери, там уже був великий спортивний зал (рухівня) з інвентарем і відкритий майданчик на вулиці.
Педагог знайомив молодь із світовими видами спорту, даючи при цьому українські назви: копаний м’яч (футбол), ситківка (теніс), гаківка (хокей), руханка (гімнастика), а спорт прийнято було називати змагом.
У 1909 році австрійське міністерство освіти зробило гімнастику обов’язковим предметом у школах. Особливу увагу Іван Боберський приділяв залученню до спорту дівчат, на прохання митрополита Андрея Шептицького він проводив заняття з гімнастики і у жіночій гімназії сестер василіанок.
Андрій Сова описує свого героя так: «Його струнка постава, стильний одяг, гідно піднята голова і відкритий шляхетний погляд викликали зацікавлення і повагу серед гімназистів. Він був суворим і вимогливим, навчав уважності, дисциплінованості та відповідальності. Інші професори зазвичай мовчки відповідали на вітання учнів, знімаючи капелюх або кивком голови, тоді як професор Боберський відповідав на уклін гімназистів привітанням “Здоров!”».
Серед найвідоміших учнів Івана Боберського були Євген Коновалець, Олена Степанів, Петро і Тарас Франки, Степан Шах, Степан Гайдучок, Роман Сушко.
Іван Боберський не обмежувався лише уроками. Він прагнув створити умови для регулярних тренувань, змагань та практичного засвоєння різних видів спорту. Саме для гімназистів він заснував Український спортовий кружок, учасники якого займалися:
– футболом,
– легкою атлетикою,
– хокеєм,
– лижними перегонами,
– ковзанярством,
– санкарством,
– тенісом,
– плаванням,
– веслуванням,
– велоспортом.
Тренування проводилися у парках Знесіння, Вулька та Янівські оболоні. Взимку спортсмени займалися у залі «Сокола-Батька», який Боберський очолював десять років. Санний спорт практикували у Стрийському парку, а ковзани – на Пелчинському ставі.
Для проведення змагань та тренувань не вистачало великого простору, тож Іван Боберський ініціював збір коштів на викуп земельної ділянки поблизу Стрийського парку. Там було облаштовано «Український город» – руханково-спортовий майдан, який фінансували як українці із закордонної діаспори, так і заможні представники громади. Позик віддавали протягом 26 років.
Активно пропагуючи розвиток спортивних товариств у всій Галичині, Боберський читав лекції, видавав методичні поради, писав у пресі. Коли спортклуби виникли і в інших містах Галичини, між ними організовувалися змагання та різноманітні свята.
Іван Боберський використовував оригінальні способи популяризації спорту. Так, у лютому 1909 року він об’їхав Львів на лижах, щоб поширити знання про лещатарство (лижний спорт).
Сам Боберський займався різними видами спорту аматорськи і навіть позував для фотографій, що ілюстрували різні фізичні вправи. Значущий внесок він зробив і в розвиток пластового руху.
Підростаючі гімназисти ставали студентами, і знову потребували власних спортивних клубів. Так виник спортовий клуб «Україна», де учасники займалися фехтуванням, стрільбою та дужанням (боротьбою). Як зазначав послідовник Боберського Степан Гайдучок: «Суть руху полягає не стільки у самих зустрічах і святах, скільки у тому дусі, який панував серед академічної молоді, гуртуючись навколо “України” перед війною».
У перші десятиліття XX століття найвідомішими і найактивнішими спортивними громадами українців були «Січ» і «Сокіл», де підвищували не лише фізичну витривалість, але й дух патріотизму, що стало важливим під час Першої світової війни та визвольних змагань.
Іван Боберський, як і багато інших українців, став добровольцем Українських січових стрільців. Під час польсько-української війни 1918–1919 років він працював як референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, опрацьовував українську військову термінологію, розробляв військову форму для УГА, готував топографічні карти.
Після поразки визвольних змагань Іван Боберський емігрував за кордон і помер у Словенії, батьківщині своєї дружини.
Сьогодні його ім’я носить Львівський університет фізичної культури, до заснування та розвитку якого Іван Боберський зробив вагомий внесок.
